Читати книгу - "Скалаки"

Тут підступив закривавлений селянин: другого вели двоє товаришів.

— А нам що? — спитали поранені.

— Це ваші слуги зробили — задля вас! — мовив Їржик.— А люди ці неповинні, і діти в них...

Князь тремтячою рукою простяг їм гаманець із червінцями.

— Візьміть за свою кров,— звелів Їржик.

Доктор Сілезіус став просити, щоб їх уже пропустили, бо холод дуже вадить ясновельможному панові й дамам.

— Ну як, пустимо? — спитав Їржик людей.

— Князеве слово й підпис маємо, про решту в замку домовимось! — загомоніли у відповідь.— Хай собі їдуть.

— Ну, ви вже поквиталися! Але я ще ні. За кривду дідову, батькову, тітчину і моєї нареченої мені ще не заплачено, так я сам візьму собі плату. Князь збавив віку молодій дівчині, сестрі мого батька, от я й візьму за те князеву сестру собі! — вигукнув він і підійшов до княжни.

Пікколоміні здригнувся й ступив крок уперед, ніби хотів захистити сестру.

— Стійте! — загримів Їржик.— Хто лиш ворухнеться, тут йому й смерть! Ходімо зі мною, прекрасна княжно, будемо любитися та веселитися!

Вельможна панна зойкнула, відсахнулась і припала до свого брата. Той, ухопившись за шпагу, оглянувся на слуг.

— Ані руш! Ви моя! — Їржик підступив до неї.

— На бога, зглянься! — волала княжна.— Я ж тобі нічого не зробила!

— Моя тітка князеві теж нічого не зробила, вона тільки була вродлива. Ото й уся її вина, а ваш розбещений брат... Одно слово — око за око! Дядьку Балтазаре, розкажіть їм усе!

Балтазар нашвидку розповів, чого накоїв колись князь. Княгиня затулила руками обличчя, княжна тремтіла, як осика на вітрі.

— Їржику, що це ти надумав? — дивувався Уждян.

— Це вже моє діло! — Їржик простяг руку до княжни. Та вивернулась і скрикнула:

— Обороніть же мене!

Однак князь, обступлений людьми, не міг і ворухнутись, так само як і слуги. Їржик раптом опустив руку й погордливо глянув на князя. Настала хвилина грізної тиші; нарешті Скалак глухо промовив:

— Їдьте... Та пам’ятайте, ясновельможний пане, як метиться хлоп!

— Гайда на замок!

— Аге-ей! Аге-ге-гей! — радісно закричали селяни, Їржик з Уждяном посідали на коней.

Князь упав на м’яке сидіння карети, сам не свій. Голова його поникла на груди, в яких кипіло справжнє пекло. Отаке приниження, така ганьба! І від кого! Від такого хама, неотесаного сільського парубійка!

Юрма селян знову рушила до замка. На чолі їхали верхівці, поперед усіх Балтазар, що ховав під плащем княжого листа. За ним мовчки їхав Скалак: глибоке хвилювання видно було на його лиці. Він згадував своїх дорогих небіжчиків, найбільш батька.

Незабаром показалася вежа старого замка. Здалеку почувся глухий гук, на пагорбі зачорніли тисячі людей, мов мурашня. Селяни знову загомоніли, розмахуючи над головами ломаками та довбнями.

Управитель цілу ніч не спав, а проте йому здавалося, що все це лиш моторошний сон. Він був немов громом прибитий. Хто б міг подумати, що ті самі хлопи, котрі так недавно тремтіли перед ним і слухалися кожного слова, так збунтуються проти своїх панів! І все-таки це була дійсність... У замку чути було дзвін на сполох, а вдосвіта за мурами розлігся протяглий громовий крик. Управитель із кількома урядовцями виліз на високу круглу вежу і, ховаючись за кам’яну колону галереї, оглянув засніжені пагорби довкола. На одному темніла юрма. Видно було кілька вершників, киї та ломаччя над головами. З другого боку, на іншому горбі — така сама картина. Унизу, в місті, вже попрокидалися, по майдану та вулицях бігали збентежені, налякані міщани.

Коли управитель зійшов униз, там його вже чекала звістка: Плговський фільварок захоплено, все в ньому сплюндровано, під лісом на снігу знайшли економа застреленого.

Управитель зблід; він не спромігся навіть вимовити «Лайдаки!».

Перший гурт селян уже підступив під замок, невдовзі за ним і другий, а трохи згодом на шляху зі Скалиці знову загуло — наближалася ще одна юрба. Перелякані міщани зачиняли крамниці та двері будинків. Навколо всього міста панував незвичайний рух, кишіли люди всякої подоби й у різному вбранні, однак усі сільські. Зимовий ранок будили їхні покрики та гомін. Селян усе прибувало й прибувало. Замок був уже оточений натовпом.

Навколо Рихетського зібралися війти всіх сіл, переважно на конях. Почалась рада: найперш, однак, відбувся суд. Судили слатінського війта Вацлава Ржегака. Дарма він виправдувався та присягався; його було висвідчено. Бартонь простежив кожен його крок. Розгнівані селяни хотіли покарати зрадника тілесною карою, та Рихетський