Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У череві дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "У череві дракона"

268
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У череві дракона" автора Микола Данилович Руденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 219
Перейти на сторінку:
стати темою дисертації.

Жовтий замислився.

— Не кваптесь, Мироне Сидоровичу. Сім разів відміряй, один раз відріж.

Вони змовкли, кожен думав про своє. Господар знов увімкнув самовар, котрий обом видався значно більшою загадкою, ніж це було досі.

Та ось Грива заговорив знову:

— Мене вражає колективізм монад. Це було найперше зусилля Моносу, котре із світового хаосу витворило розумну організацію. Саме розумну! Погляньте, як монади зливають свою енергію до центру системи. Бо там, не деінде, відбувається найбільший розлом безжиттєвого моноліту, який ми називаємо світовим простором. Без колективних зусиль цей розлом був би неможливий. Отже, було б неможливе й саме життя.

— А ви певні, що в центрі Галактики справді…

— Міститься Плазма, Що Мислить?..

— Так.

— А де ж, по-вашому, їй бути?

— Ніде.

Жовтий звузив хитрі калмицькі очі: мовляв, я хочу змусити тебе пошукати додаткових аргументів.

— Звичайно… — якось пригасло відгукнувся Грива. — Все, що я стверджую, тримається на інтуїтивних імпульсах. Та якщо ми погоджуємося, що кожна астральна монада — від земної до галактичної — є об’єктивною реальністю…

— В монади я повірив. Але як повірити, що саме вони є носіями життя й розуму?

— Хіба не бачите, що монади організовані на принципі зворотного зв’язку?.. Кожна система монад — самодіючий організм… Пригадуєте другий закон термодинаміки?..

Щоб витворити якусь систему, потрібні велетенські зусилля. Щоб вона розпалася — не треба жодних зусиль: вона розпадеться сама собою, якщо не дбати про підтримку її існування. Всюдисущі закони ентропії! Вони скрізь діють у напрямі повернення до хаосу. Скажімо, оцей будинок. Щоб його спорудити, треба було докласти чимало сил. Зате, щоб він розвалився, не треба нічого робити, він сам розвалиться… І так само Сонячна система, Галактика. Навіть цілий Всесвіт… Отже, десь мають існувати розумні сили, котрі діють на підтримку загальносвітової організованості. Інакше давно б запанував Хаос. Більше того: ця організованість… Я маю на увазі саму Метагалактику… Ця організованість взагалі була б неможлива. То як же ви мислите організованість без організатора?..

Калмицькі очі лукаво усміхалися.

— На основі самоорганізації.

— Там, де діють закони ентропії, можлива лише самоорганізація живого, розумного. І знаєте, чому? Бо світовий простір також здатний захищатися від монад. Він є антипод життя, носій смерті. Сам він також мертвий. Але розірвіть пальцем мертву гуму — хіба вона вам не протидіє?.. Саме на цьому протидіянні й засновані закони ентропії. Знаєте, як із староєврейського перекладається слово «сатана»? Протидіючий! Друг темряви, або власне темрява. Мертва темрява, що намагається загасити живе світло монад… Але світло сяє серед пітьми, й пітьма не пойняла його.

— Остання фраза з Біблії?..

— Так, з Біблії. В довільному перекладі.

Розділ чотирнадцятий

Мирон Сидорович дедалі гостріше відчував, що Київ його стомлює, — навіть не тіснява й штовханина двоногих атомів, кожен з яких осібно є цілий Всесвіт, але в строкатому натовпі він нагадує лише гребінець піни на морській хвилі; стомлює місто як таке — фанерними лелеками на дитячих майданчиках, вирубаними із мармуру чашами якихось велетенських квіток, із котрих влітку вистрілюють іскристі водограї, мертвим наслідуванням живої природи в десятках кам’яних та бетонних виробів. В такі хвилини він починав розуміти абстракціоністів: безглуздо в скверику виставляти бетонних козуль, коли десь на околиці Києва можна побачити живих.

Проте найбільше його стомлювало велелюддя. Іще з солдатських часів жило в ньому оце питання: як повинні взаємодіяти окремий індивід і маса? (До речі, слово «маса», застосоване щодо людей, йому здавалося бездушним, принизливим). Дедалі ця проблема ставатиме дошкульнішою, бо населення зростає. Тим часом людське «я» не бажає перетворюватись на краплину в розбурханому морі — воно само прагне стати морем. І це прагнення виглядає цілком законно, бо людина здатна вмістити в собі не лише земне море, а цілий Всесвіт. І тоді вона сама стає Всесвітом. То як же їм жити — отим мільярдам всесвітів, кожен з яких жадає виштовхатися на видноту? Може, тоталітаризм — єдино можливий вихід в епоху демографічного потопу? Дехто схиляється саме до такої думки. Це, мовляв, порядок, дисципліна, лад. Щоб запанував порядок, потрібна залізна рука — без цього не обійдешся…

Але ж Грива добре бачив, що насправді то є шлях до виродження: в живому світі не можна запроваджувати законів, властивих світові неживому. Є комп’ютер і є програміст — логос машинний і Логос Людський. В машинному логосі незліченні електрони живуть лише задля того, щоб виконувати волю Логоса Людського. І якщо з’являється держава, в якій роль програміста привласнює одна особа чи, може, група осіб, а решта громадян змушена бути покірними виконавцями вищої волі, то це ж, власне, і є перехід від законів живого світу до законів неживої природи — тобто до моделі: програміст — комп’ютер. Хоч Гейзенберг і наділяє електрон власною волею, але ж у такій моделі суспільного життя навіть людина позбавлена власної волі. І не лише рядовий громадянин, а й сам програміст, — складається враження, що в цьому разі починає програмувати сама Темрява.

Як тільки випадала вільна хвилина, ці вельми нелегкі роздуми садовили Мирона Сидоровича за кермо — із тісняви людської він потрапляв у тісняву автомобільну, але ж за якісь півгодини під його ногами вже шелестіла трава, жевріли вогники кульбаб, визирали з-під розсічених листків фіолетові китиці рясту. Велетенські дуби, кора яких нагадувала свіжу оранку, своїми гілками-чепігами та сухозліткою різьбленого листя, котре вони не поспішали скидати, поєднували його душу з душами далеких пращурів — і тоді здавалося, що то не хтось жив тисячу років тому, коли цей дуб іще ховався в жолуді, — ні, то був ти сам, але такий не схожий на нинішнього, як не схожий окопний капітан Грива на автора докторської дисертації про сингулярність і як автор докторської дисертації на того Гриву, котрий відкрив формулу Сили Моносу…

1 ... 81 82 83 ... 219
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У череві дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У череві дракона"