Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Але Доктор не вгавав:

— Який тут до біса спокій! Адже ви приїжджаєте сюди бідні, мов церковні миші, набиваєте гаманці і їдете витрачати гроші в Баїйю.

— Але…

— Я гадаю, куме Амансіо, — сказав Жоан Фулженсіо, — що наш Доктор має рацію. Коли ми будемо байдужими до нашого Ільєуса, то хто ж піклуватиметься про нього?

— Та хіба ж я що… — поступився Амансіо. Він був людиною спокійною і над усе не любив дискусій. Хто б міг подумати, що саме цей урівноважений господар був відомим отаманом жагунсо і пролив чимало крові в цих районах під час боїв за землі Секейро-Гранде.

— Для мене особисто немає іншого міста, крім Ільєуса, але в Баїйї більше комфорту та й школи кращі. Хто може це заперечити?.. Мої менші хлопчаки навчаються там в коледжі єзуїтів, і дружина не хоче жити далеко від них. В мене серце болить, коли я подивлюся, як вона побивається за тим сином, що в Сан-Пауло. Де ж вихід? Аби це стосувалось лише мене, то я б довіку звідси не поїхав…

В розмову втрутився Капітан:

— Виїжджати через школу, це, брате Амансіо, м'яко кажучи, не мудро. Для чого ж тоді існує коледж доктора Еноха? Ти зваж, кращого від нього немає навіть у Баїйї.— Капітан був викладачем історії у школі, заснованій адвокатом Енохом, і дуже симпатизував останньому, бо той, вводячи нові методи навчання, викреслив із вжитку традиційну лінійку, що була неабиякою рушійною силою у формуванні свідомості тогочасних учнів.

— Але ж цей коледж не державний заклад.

— Вважай, що все вже уладналося. Енох одержав телеграму від Мундіньйо Фалкана, де той повідомляє йому про обіцянку міністра освіти розв'язати цю справу за кілька днів…

— І що тоді буде?

— Цей Мундіньйо Фалкан тертий калач…

— Цікаво знати, що йому треба, як ви гадаєте? — запитав полковник Мануел дас Онсас, але ніхто йому не відповів, бо саме спалахнула дискусія між Рібейріньйо, Доктором і Жоаном Фулженсіо щодо методів навчання в школах.

— …Все може бути, не заперечую. Але, як на мене, то для того, щоб вчити «ба-ба», «ма-ма», — кращої вчительки, ніж дона Гільєрміна, гріх навіть бажати. Хто вже потрапить до її рук… Мій син лише в неї зміг навчитися читати і рахувати. А ось навчання без лінійки…

— На жаль, полковнику, це відстале уявлення про навчання, — усміхнувся Жоан Фулженсіо. — Ці часи давно минули. Сучасна педагогіка…

— Що?

— Лінійка необхідна, але…

— Ви відстали на цілу епоху. В Сполучених Штатах…

— Дівчаток я, звичайно, віддам до монастирської школи, а що стосується хлопчиків, то тут справа вирішена — вони залишаються з доною Гільєрміною…

— Сучасна педагогіка скасувала лінійку разом з іншими методами фізичного впливу, — вдалося нарешті докинути й своє слово Жоану Фулженсіо.

— Не знаю, добродію, про кого ви говорите, але б'юся об заклад, що це не кращий вихід. Коли вже я вмію писати і читати…

Гаряче обговорюючи методи доктора Еноха і відомої дони Гільєрміни, славної своєю легендарною суворістю, вони простували до причалу. Чимало людей ішло в тому ж напрямку зустрічати пароплав. Незважаючи на ранню пору, в гавані вже починався день. Вантажники носили мішки какао із складів на пароплав «Баїйяна». Готувався знятись з якоря баркас з піднятими білими вітрилами, схожий на якусь казкову птицю. Переливисто засвистіла боцманська дудка, даючи команду, на відплиття. Полковник Мануел дас Онсас не вгавав:

— Якого дідька треба цьому Мундіньйо Фалкану? Судомиться людина невідомо чого. Займався б своїми справами і не тикав носа в чужі.

— Та тут все ясно. Незабаром вибори, і чоловікові кортить стати префектом.

— Не думаю… Це для нього дрібнувато… — сказав Жоан Фулженсіо.

— Він людина честолюбна.

— А що, префект би з нього був підходящий. Він доволі енергійний і рішучий…

— Він ще тут людина чужа. Ніхто його як слід не знає…

Доктор, прихильник Мундіньйо Фалкана, перебив попереднє висловлювання:

— Люди, на зразок Мундіньйо Фалкана, нам потрібні. У нього є ерудиція, сміливість.

— Карамба, Доктор! Сміливості, по-моєму, мешканцям цих країв не бракувало ніколи.

— Я маю на увазі не ту сміливість, що необхідна для стрілянини і вбивства. Йдеться про щось значно важче і важливіше.

— Про важче?

— Мундіньйо Фалкан, як каже Амансіо, справді приїхав сюди нещодавно. Але ж погляньте, скільки він встиг зробити? Чудовий проспект на набережній, в який ніхто не вірив і який так прикрасив місто, — справа його рук! Він привіз перші вантажні автомобілі, без його допомоги не виходила б «Діаріо де Ільєус», не було б у нас і клубу «Прогрес».

— Подейкують, що він позичив грошей росіянину Якову і Моасіру для розвитку автобусного сполучення.

— Я згоден з Доктором, — сказав Капітан, який до цього не промовив жодного слова. — Такі люди нам потрібні… Люди, які розуміють прогрес і сприяють його розвиткові.

Першим, кого вони зустріли на причалі, був Ньо-Гало, службовець податкової контори, типовий представник богеми, непримиренний антиклерикал, постать, без якої вода, як то кажуть, ніде не освячувалась. Одразу ж залунав його гугнявий голос:

— Привіт добірному товариству!.. — Він кинувся тиснути всім