Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

Вранці я прокинулася одна. Ні записки, ні повідомлення від Роми. Дивно і незвично. Я звикла що він хоча б попереджає що йде. Але я ж доросла дівчинка! Не знайду чим себе зайняти?

Знайшла! Спустившись вниз, я була спіймана розбурханою Катею. До неї приїхала старша сестра з дітьми. У той момент, коли Катя загорілася ідеєю мене з ними познайомити я повинна була відчути щось недобре.

До дітей я ставлюся спокійно. До чужих дітей. Своїх поки немає, так що сміливо можу говорити, що до всіх дітей. Без захоплень або, навпаки, жаху. 

- Діти! Знайомтеся! - підвела мене Катя до хлопчика років п'яти і дівчинки постарше. Їй може дев'ять або вісім.

- Славік, Яна! Це тітка Саша! - пхаючи мене вперед, каже Катя. - І вона посидить з вами поки я з вашою мамою від'їдемо у справах.

Я кивала на кожне її слово, і вела себе цілком радо, поки не зрозуміла, що тільки-що сталося! На мене залишили чужих дітей ?!

- Катя! - обернувшись, покликала її обурено.

Але дівчина вже закривала двері. Вхідні. Через пару хвилин я почула шум мотора. І як це називається? Адже вона навіть з їх матір'ю мене не познайомила!

Обернулася до дітей, коли зрозуміла, що надія на повернення Каті марна.

- Привіт. - посміхнулася їм криво.

І що мені робити з двома дітьми?

- Може зіграємо? - кажу.

Що там діти люблять? Мультики дивитися, в комп'ютерні ігри грати?

- В хованки. - каже радісно хлопчик, плескаючи в долоні.

Навіть так? Активний спосіб життя в їхній родині вітається? Це радує. А ось їх задоволені погляди не дуже.

- Ти ховаєшся, а ми шукаємо? - каже дівчинка.

- А може навпаки? - питаю.

Вони б сховалися, а я їх дуже довго шукала ...

- Один! - вважає Яна, відвернувшись від мене.

- Два! - Підхоплює Славік.

Так вже пішла гра?! І куди сховатися? Знайшла. Поки діти вважали до двадцяти, я не знайшла нічого кращого, ніж сховатися в одній з кімнат за спинкою дивана. Кімната дуже нагадувала вітальню. Диван стоїть біля стіни, мене відразу не помітять, сподіваюся. Але ось далеко від вітальні я не додумалася піти. І скоро почула тупіт маленьких ніжок. І божевільний клич на подобу індіанців. Щось я вже боюся цю двійку!

Зовсім несподівано в поле мого зору здалися чорні черевики. Чоловічі, розміру сорок п'ятого.

- Ти що тут робиш? - Запитав Рома.

- Ховаюся. - пошепки відповіла я, визираючи зі свого укриття і оглядаючись. Чи немає ворогів поблизу. За дверима знову почувся шум.

- Пригнись! - смикнувши Рому за штанину потягнула до себе.

Нічого мене підставляти.

Чоловік слухняно сів поруч. Ага, почув, як затріщали його штанці.

- І від кого ховаємося? - так само пошепки запитав він, посміхаючись.

- Від двох маленьких індіанців, які хочуть зняти з мене скальп. - здала я брата і сестру.

Рома засміявся.

- Не смішно взагалі-то, я правду кажу.

- Охоче ​​вірю. - сказала він продовжуючи посміхатися.

Шелест зліва. Прикувала Ромі рукою рот. Раптом це маленькі дияволенята. Коли шорох стих, подивився на Рому. Він невідривно дивився на мене. Лизнув мою долоню. Фу! Прибрала її, витерла об штани. Знав би ти де я хотіла сховатися до цього, кілька разів подумав, перш ніж так зробити.

- Це так заводить. - сказав він інтимним шепотом.

- Невже? Особисто у мене це викликає нервовий тик. Не люблю хованки! - мало не завила я.

Несподівано мене поцілували. Спершу майже цнотливо, потім Рома провів свїм язиком по моїм губах. Розплющивши очі подивилася на чоловіка. І тут я сама накинулася на нього, само собою зберігаючи тишу.

Але через хвилину я забула хто я і що тут роблю, навіть те що ми з ним сидимо за диваном.

- А що ви робите? - раптом запитав дитячий голосок звідкись зверху.

Синхронно з Ромою подивилися вгору. Дві допитливі мордочки дивилися на нас з явним інтересом.

- Дізнався, що ви граєте, вирішив допомогти. Ось затримав для вас тітку Сашу. - витягаючи руки з-під моєї футболки сказав Рома.

 Повільно до мене почали доходити його слова. Ах ти негідник!

Відсунулася від Роми, подивився на дітей.

- Ми виграли! Ми тебе знайшли! - переможно кричали вони перебиваючи один одного.

- Гра триває, поки ви не постукайте по столу і не скажіть, що знайшли мене! - нагадала їм.

Сама поповзла в бік тієї самої поверхні. Так і повзла рачки. Діти забарилися. Потім з криком "тримай її!" кинулися за мною. Я була майже у мети, коли на мене зверху налетіло два урагани і стали лоскотати і утримувати. Більше першого ніж друге. Я стала відбиватися, точніше відлоск... відласк... Коротше лоскотати їх у відповідь. Зловила момент і поки вони сміючись втратили пильність постукала по столу.