Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Я була впевнена, що цей неандерталець повезе мене до себе додому і там мені належало б ще вистояти раунд. Але ні, він заїхав у мій двір і пригальмував. І тут до мене дійшло... а я ж не називала йому свою адресу! Тоді звідки він знав куди мене везти? 

Намацавши ручку дверцят, я потягнула її на себе, і та піддалася, двері машини відчинилися, і я вже з щасливою посмішкою майже вислизнула з салону авто, але тут я вмить завмерла... До мене в голову прийшла думка, і я не могла не дізнатися відповідь.

- Це ж ти? - Я розвернулася так, щоб бачити його очі в дзеркалі заднього виду. 

- Що я? - Чоловік добре розігрував здивування, молодець! 

- Ну це ж ти... подарунки, підкати, погрози... Що, нарешті вистачило сміливості показатися мені на очі? - Я навіть не сумнівалася в правильності своїх припущень. 

- Що ти несеш?! - Чоловік сердився, ну звичайно, його розсекретили тому він спалився як новачок. Просто забув запитати мою адресу для пристойності. І чому не взяв з нами Еллі? На що був розрахунок? Що я кинусь йому на шию і, як подяку, ноги розкину? 

Я вискочила з машини, я не хотіла більше лишатися поруч з цим ідіотом! 

- Це ж так очевидно! Що, сміливості не вистачило самому до мене підійти? Я думала ти старий або виродок, якщо на очі мені не показувався. А ні, дивлюся цілком молодий і красивий мужик. Тільки виявився боягузом! 

Я це репетувала вже стоячи на вулиці й навіть не дивилася на реакцію чоловіка, вся ситуація мене так розлютила і завела, що я не помічала нічого навколо. А потрібно було обернутися, потрібно було подивитися на його реакцію або хоча б просто бігти! Але ні, я насолоджувалася тим, що розсекретила його, намагалася боляче вжалити та зовсім не помічала того, що відбувалося навколо. 

- Чи сподобалася тобі моя записка на машині? Як? Збудила? Завела? Напевно так, якщо ти не залишив спроб за мною позалицятися. Зовсім тупий, так? 

- Яка машина? Що за чортівню ти несеш? - Обернувшись, я побачила, що чоловік теж виліз з машини й сканував мене насмішкуватим поглядом. Здається, його веселило все, що зараз відбувалося. 

- Ти огидно прикидаєшся, удаючи, що це не ти. Невже просто так жінки не дають, тому вирішив приманити їх дорогими подарунками? - Я не могла зупинитися, мене несло не на жарт. 

- Я схожий на людину, у якої проблеми з сексом? - Він посміхнувся і рушив до мене. Вираз його обличчя не віщував нічого доброго, але вчасно я цього не зрозуміла. 

- Те, що ти гарненький, ще ні про що не говорить! Може у тебе банально не встає чи ти якийсь збоченець! - Я випробовувала долю, кидаючись цими фразами, не розуміючи, що такі чоловіки, як Крістофер, подібне можуть з рук і не спустити.

Я несла таку маячню, що вже самій ставало соромно за те, що відбувається. А чоловік, тим часом наближався все ближче і ближче, усипляючи мою пильність напускним спокоєм.Я вирішила трохи ухилитися і різко подалася вправо, але встигла добігти лише до його ж автомобіля.  Твою ж мати!  Мене скрутили за секунду, в одну мить, а поки я впиралася в багажник авто, чоловік придавив мене своєю вагою зверху.