Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

Після цього всього цар західний Конста посланнями своїми просив брата свого, східного царя Констанція, за Павла й Атанасія, щоб звелів їм на свої повернутися престоли. Коли той відкладав їх повернення, знову цар Конста написав йому гострішими словами: "Якщо не послухаєш мене [казав] волею, то, хоч ти і не хочеш, посаджу кожного з них на престол його, з силою і зброєю прийду на тебе". Тоді цар Констанцій, погроз братових забоявшися, прийняв святого Павла, який швидше прийшов, і на його престол чесно відіслав, а святого Атанасія ласкавими посланнями своїми з Риму до себе прикликав, і розмовляв з ним, бачив його мужем премудрим вельми і богонатхненним, і подивувався з великої премудрости його, зробив йому честь велику, і повернув на престол його славно. Сам-бо провів його і писав до люду олександрійського і до всіх, що в Єгипті, єпископів і князів, і до Несторія Августалія, і тим, що після Тиваїди і Лівії, владикам, щоб з великою честю і шаною Атанасія приймали. Тими царськими посланнями блаженний утвердився, пішов Сирією і Палестиною і, у святому граді Єрусалимі бувши, прийнятий був люб'язно від святішого Максима, ісповідника, єпископа Єрусалимського, і один одному розповідали про свої біди і напасті, які задля Христа перетерпіли. Скликав же святіший патріярх Максим східних єпископів тих, що через страх аріянський погодилися на скинення Атанасія. Зробив їх спільниками Атанасієві, віддавши йому достойну честь, він же з радістю відпустив їм їхні щодо нього прогрішення. Тоді в Олександрію на престол свій прийшов з великим торжеством, зустрічав його весь народ з невимовною радістю, і всі єпископи та князі на прийняття його зійшлися, і чесно його ввели. Це третє святого Атанасія після трьох вигнань було на престол повернення. І після незчисленних трудів і хвороб трохи він відпочив і думав подальше життя своє провадити в полегшенні і спокої, однак знову хвилі лютих бід на нього зрушилися. Коли-бо нечестивий Магнентій, вождь римського воїнства, змовившись із заколотниками своїми, убив благочестивого царя Консту, пана свого, тоді знову піднесли ріг свій аріяни і підняли боротьбу люту на Христову Церкву. Знову-бо й на Атанасія обмови, і гоніння, і старе зло почалися. Знову вийшли царські накази і погрози. Знову Атанасію втечі, знову страхи, по землі ж і цілому морі шукання: вищезгаданий-бо Григорій Кападок, який раніше аріянами на престол замість Атанасія вибраний був, прийшовши в Олександрію, потряс Єгипет, похитнув Палестину і весь Схід наповнив бентегою. І скинуті були знову світильники вселенної зі своїх престолів: святий Максим — із Єрусалиму, святий Павло — із Царгороду, а що в Олександрії творилося, сам святий Атанасій розповідає, говорячи так: "Знову прийшли, — казав, — якісь в Олександрію, шукаючи, щоб нас убити, і було теперішнє гірше попереднього. Воїнство-бо раптом церкву обступило, і замість молитов були зойки, крики і бунт. Це ж було у святу Чотиридесятницю. Зійшов же Григорій із Кападокії, його ж македоняни та аріяни прислали, виростив зло, його ж навчився від тих, що послали його. Через тиждень після святої Пасхи заганяли буди дів в ув'язнення, єпископів воїни зв'язаних вели, сиріт і вдів доми розкрадали і повний розбій у граді був. І виходили з града уночі християни, доми запечатували, і клирики через братів своїх бідували — люте справді було це, але ще лютіше після цього відбулося. Після святої П'ятдесятниці люди, котрі постили, зійшлися в гробницю святого священномученика Петра помолитися, бо всі цуралися Григорія і спілкування з ним уникали. І коли про те довідався той вселукавий, намовив на них стратилата Севастія, який був маніхей вірою. Він же з багатьма воїнами, зі зброєю і мечами оголеними, луки ж і стріли несучи, кинулися в саму церкву, напали на людей. Але мало знайшли тих, що молилися: вже-бо багато пішло, була-бо пізня година. А тим, що застали, сподіяли біду найлютішу. Вогонь-бо великий запалили і дівчат біля вогню поставили — примушували їх, щоб визнавали себе арієвої віри. І коли на те змусити їх не змогли, бачивши, що вони зовсім на вогонь і погрози не зважають і непереможні у своєму правовір'ї, оголили їх і без пощади лиця ж їм посікли ранами настільки, що через довгий час ледве могли їх свої упізнати. Мужів же числом сорок катуванням новішим покарав: із фініків відітнув палиці з гострим терням і плечі їм так обдер тим терням, що глибоко вгризлося, наче хтось тіло багато разів порізав. Инші ж, не витерпівши болю, так і помирали з ранами. Усіх же дів (найбільше їх мучив) у вигнання до великого Оасиму послав, а тіла мертвих убитих християн правовірних навіть своїм взяти не дозволив, але воїни заховали їх десь непохованими, думаючи, що таким чином жорстокість їхня утаїться. Так вчинили зваблені розумом і безумні. Правовірні ж раділи за страждальців своїх через міцне їхнє ісповідання, ридали ж через те, що тіла їхні безвісні є, більше викривалося нечестя катівське і жорстокість. Після цього зразу з Єгипту і Ливії у вигнання послав єпископів: Амонія, Моїна, Гайя, Філона, Єрмія, Павлина, Псиносіра, Линамона, Агатона, Агамфа, Марка, і других Амонія і Марка, Драконтія, Адельфія, Атінодора — і пресвітерів Єракса і Діоскора. І так погано їх кривдили, що одні на дорогах, а инші у вигнанні померли. На довічне вигнання засудили понад тридцять єпископів. Окаянні, як Ахав, намагалися, якщо б можливо, зі всієї землі правду забрати і знищити. Так великий Атанасій сам пише, про свою втечу сповіщаючи. Инше ж наступна повість розповість.

Констанцій-цар після смерти брата свого царя Консти, перемігши Магнентія, володів Сходом і Заходом, і як же на Сході, так і на Заході поширював єретичне аріянство, єпископів західних всілякими способами — одних страхом, инших же ласкою, дарами й иншими привабами — схиляючи, щоби з арієвими догмами погодилися, спільниками стали їхнього зловір'я. Звелів же у Медіолані, граді Італійському, бути соборові на Атанасієве скинення: так-бо сподівався утвердити аріянство, коли Атанасій зовсім відкинений і з живих знищений буде. Багато-бо тоді стали однодумцями царевими: одні через страх, инші ж почестями царськими заманені були. А ті, що в благочесті міцними лишалися, ті від того соборища ухилилися: таким був Євсевій, єпископ Віркелінський, Діонисій Медіоланський, Родан Толосанський, Павлин Тривиринський і Лукифор Калаританський. Вони скинення Атанасієвого не підписали, вважаючи, що це є скиненням праведної віри й істини відкидання, через що у вигнання в Аримин