Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

А щойно я почув заповітне "я знайшов її", то просто не міг стриматися, кинувшись у бік того, хто говорив. Істрійська виглядала втомлено і якось відчужено. Схоже, моя наречена не зовсім розуміла, де вона знаходиться і як тут опинилася. А варто було мені запитати про те, що трапилося, так маленька і зовсім розгублено знизала плечима, підтвердивши тим самим мої побоювання.

По залишковим слідам магії в напівзруйнованій будівлі я відразу здогадався, що це справа рук когось із жителів Пантеону, але рішуче промовчав про це, намагаючись не змушувати Сандру нервувати зайвий раз.

Зараз потрібно було нагодувати дівчину, заспокоїти її і відправити додому відпочивати. Тоді як у мене були деякі думки з цього приводу, і бажано було б перевірити певні мої здогадки.

Передавши ситу і розморену Істрійську її батькам, я пообіцяв лорду Ольгафу все розповісти, щойно розберуся з ситуацією. А сам тим часом поспішив до палацу, де планував зв'язатися з намісником ельфів. Пам'ятаю, Авріал якось розповідав про те, що після спілкування з напівбогом губилися деякі його спогади.

- Не очікував тебе почути, - довговухий як завжди був у чудовому гуморі, і навіть майбутнє святкування у Захмарному палаці не псувало його настрою. - Чи не вже сам Ріггард Драгонійський власною персоною? Із чим завітав? - Побачивши моє серйозне обличчя, співрозмовник стримав свій запал і перейшов до справи.

- Мені потрібна твоя допомога, - не став ходити навкруги, викладаючи необхідну інформацію.

Зараз не час щось приховувати, мені знадобиться будь-яке сприяння. Особливо в протистоянні Верховним. Я не знав, скількох жителів Пантеону Іріалі вдалося перетягнути на свій бік, але прекрасно розумів, що напівбогиня вміла вмовляти, обіцяючи при цьому різні плюшки.

І щось мені підказувало, що і серед земних жителів у неї були свої прихильники. І хотілося б дізнатися, кого їй таки вдалося завербувати. Це точно був хтось із вищої знаті Драконячих островів. От тільки хто?

- Я постараюся дізнатися імена тих, хто зв'язувався з Пантеоном. І ці темні тварюки...

- Сутінкові, - поправив правителя сусіднього королівства.

- Без різниці... Річ у тім, що в мого сина кілька днів тому відкрився дар, і саме в той момент відбувся напад дивних істот. Ми не надали цьому значення, вирішивши, що це хтось із моїх ворогів, але тепер... Розкажеш мені, як вони виглядають? - Невже не тільки дракони зазнали нападів? А що, якщо все набагато масштабніше, ніж мені здається?

- Я навіть можу показати одну з них... - ухвалив рішення, збираючись зв'язатися і з іншими правителями сусідніх дистриктів. - Думаю, варто оголосити Збори, - зустрічі всіх правителів не було років п'ятсот... але зараз, схоже, настав час.

Закінчивши розмову з намісником гостровухих, я ще раз прикинув у голові план своїх дій, після чого взявся втілювати в життя деякі з його пунктів.

- Карлін, запроси Аденійського до палацу якомога швидше, - зробив свій перший крок, діставши зі столу чистий аркуш паперу.

Два дні до балу. Всього лише сорок вісім годин. І в мене просто не залишалося права на помилку.

Все або нічого.