Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Менк ше-Кеварра вирішив урятувати дочку, навіть якщо доведеться її рятувати від неї самої. Принагідно він вирішив врятувати свої цінності, які теж напевно нудьгують десь у полоні дивної елани та її посіпак. А все це вимагало ретельної підготовки та вкладення коштів. А ще воно вимагало часу. Такі рятувальні місії з ходу не проведеш, а якщо спробуєш, дуже швидко пошкодуєш про це. Та й не вийде нічого.

Тож готувався колекціонер досить довго та ретельно. Уклав кілька договорів. Знайшов найманців, які були не набагато гірші за тих ж нічних вовків. Спорядив кораблі і найняв піратів та магів для відволікання. Витратив багато грошей, але, начебто, врахував усе можливе і навіть неможливе. І практично напередодні свята наречених і яблук дозволив почати рятувальну місію, навіть не підозрюючи, скільки очей з цікавістю стежить за його діяльністю. І як власникам цих очей хочеться, щоб у нього вийшло якщо не все, то хоч би частина задуманого.

Адже це означало б, що сила нічних вовків перебільшена.

А всі ті дивні чутки про битву біля Головного острова запустили вовки.

Спостерігали за просуванням рятувальної місії по-різному.

Хтось заздалегідь перейнявся тим, щоб його люди сиділи десь неподалік палацу со-Ялата і чекали розвитку подій. Хтось відправив невеликий і добре замаскований корабель за кораблем Менка ше-Кеварра. Хтось намагався ловити ненадійні візуальні образи від птахів, а потім їх розшифровувати. А хтось підкупив найнятих колекціонером магів і ті надсилали повідомлення. Втім, були навіть спостерігачі, які нахабно ці повідомлення перехоплюють.

До певного моменту рятувальна місія просувалася добре. А потім кораблі ніби перетинали якийсь невидимий кордон і починалися неприємності.

Кораблі, які мали відволікати, просто нікуди не дійшли. І навіть маги там не дуже допомогли. Флот противника виявився набагато більший і набагато краще захищений. І пірати в результаті воліли здатися, сподіваючись на якісь милості.

Інші кораблі навіть зуміли дійти до столиці со-Ялата, зайти в затоку і там знайти комітет із зустрічі. І вони також нічого зробити не зуміли. Їх оточили, перекривши вихід із затоки, знерухомили, захист швидко продавили, не пошкодивши жоден корабель, а потім діловито перемогли найманців, довівши, що проти нічних вовків вони ніхто. Після чого колекціонера ввічливо запросили в гості, сказавши, що його дочка нудьгує та бажає поговорити. І бідолаха пішов. А куди б він подівся?

А спостерігачі досить дружно посварилися, трохи подумали і дійшли висновку, що слід терміново шукати сильних союзників. Один одного вони, на жаль, сильними не вважали, а де ще шукати, не уявляли. Але для початку, незалежно один від одного, вирішили позбавити від нічних вовків хоча б столицю, поки ця зараза знову не вросла так, що її не відколупаєш.

А дехто вирішив полювати так само і на імператора. Тому що недаремно його нічні вовки стали захищати. Мабуть, хлопчисько набирав силу якусь. І його теж слід було позбутися. Тим більше, слушний випадок маячив зовсім недалеко. Та й у те, що захист палацу та міста тримається саме на імператорі, багато хто досі не вірив. Навіть навпаки. Вони вважали, що Ромул просто якось цей захист увімкнув, адже спочатку його не було. І якщо добре, без поспіху пошукати, то все можна буде знайти. І змусити себе захищати.

Головне магів підібрати хороших. І приставити до них інших, спостерігачів. Причому таких, щоби не змовилися і не почали дружно брехати наймачу.

І якщо у більшості мрійників про владу над столицею далі мрій справа так і не просунулась, тому що поодинці з таким складним завданням вони справитися просто не могли, то в однієї людини вистачило розуму зрештою озирнутися і почати шукати союзників серед собі подібних. З розрахунком у майбутньому їх позбутися. Але їм про це знати було не обов'язково.

А потім, коли новостворений союз розрісся до чогось вартого уваги, до розумної людини підійшов дивний тип і почав говорити про не менш дивні речі. І не дав піти, продемонструвавши силу. І пообіцяв так багато, що повірити йому міг лише повний ідіот. А відмовитись не було жодної можливості. І розумна людина вирішила спершу поторгуватися. А далі гратиме за обставинами. Іншого виходу в нього все одно не було.

Але це все було потім, а поки що невдаха рятівник дочки сидів на жорсткому стільці і невдоволено дивився на досить гарну жінку зі строгим обличчям. Жінка була невловимо на когось схожа і це саме по собі дратувало. А ще вона дозволила собі вичитувати його, як хлопця, і це дратувало втричі сильніше.

— Це не бабські казки, — впевнено казала вона. — В архівах імператорської бібліотеки є навіть статистика того, що і через скільки років відбувається з магами, яким відрізали дар. І повірте, таких, з якими не відбувається нічого, просто немає. Безумство, якого так боялася ваша дочка, до речі, не так часто стається. Усього тридцять відсотків. Смерть у дуже молодому віці від серцевих нападів або крові, що розлилася в голові, набагато частіше. А ще буває, такі маги одного разу просто беруть і згоряють у своїй невикористаній силі, іноді з рідними та близькими. Знаменита Виршна пожежа, між іншим, почалася з того, що прямо в храмі Світлоокій, старому і повністю дерев'яному ні з того, ні з цього взяла і зайнялася наречена. Яку, мабуть, татко теж дуже хотів видати заміж і дуже не хотів чомусь там вчити.

— Хм, якщо ви збираєтесь мене лякати... — з напускною зневагою сказав ше-Кеварра.

— Що ви, тітонька зовсім не лякає вас. Вона просто звертається до своєї улюбленої історії.

Новий голос пролунав так несподівано, що колекціонер навіть підскочив. А потім на всі очі вилупився на примарного імператора Малена.

— Хоча насправді, вірите ви нам чи ні, не має значення, — продовжив говорити привид. — Дівчина бажає вчитися. Причому настільки хоче, що готова підписати папери про зречення від претензій на спадщину.

— Коли вона дізнається за кого може вийти заміж… — навів найвбивчіший аргумент ше-Кеварра.