Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

— Але... Фортеця...— заперечив один із воїнів, усе ще відчайдушно намагаючись утримати позицію.

— Старфолл уже втрачений! Ми не врятуємо його, але можемо врятувати себе!

Ці слова впали важким тягарем, але захисники розуміли, що іншого шляху немає. Дантір обернувся до групи, що залишилася. Їх було лише шестеро, змучених, поранених, але живих.

— Швидко до північного ходу,—скомандував він, озираючись.— Ми прорвемося крізь ущелину!

Один за одним вони почали відступати. Вороги були всюди, але Дантір знав кожну щілину в цих стінах. Північний захід був їхньою єдиною надією.

Коли група дісталася вузького коридору, за ними вже гналися кілька десятків ворогів. Дантір зупинився посеред проходу, повертаючись до переслідувачів.

— Ідіть далі,— різко кинув він своїм супутникам.— Я затримаю їх.

— Ні, командире!—заперечив молодий воїн на ім'я Кейран.—Ми не залишимо вас!

— Це наказ!—голос Дантіра звучав твердо, але в очах читався біль.

Він підняв меч і зайняв бойову позицію, а решта побігли вперед. У цей момент він був готовий померти, якщо це означало, що хтось із його людей врятується.

Коли нападники  наблизилися, Дантір зробив перший удар, відчайдушний і точний. Він тримався, поки сили не почали залишати його. Але раптово, з іншого боку коридору, пролунав голос Кейрана:

— Командире, сюди!

Дантір відступив, ковзаючи по слизькій  від крові підлозі. Кейран і ще двоє воїнів випустили по стрілі, відлякуючи противників.

— Я ж наказав...— почав Дантир.

— Ми нікуди не підемо без вас,— перебив Кейран.

Разом вони прорвалися з коридору до північної ущелини, де чекали ще троє. Усі були змучені й поранені, але живі.

Коли останній погляд Дантіра впав на фортецю Старфолл, його серце стиснулося. Колись вона була символом надії, а тепер перетворилася на велике згарище і руїну.

— Ми повернемо її,— прошепотів він, більше для себе, ніж для інших.

Його люди кивнули, хоча на їхніх обличчях виднілися сумніви. Вони йшли вперед, залишаючи позаду руїни колись незламної фортеці Старфолл.