Читати книгу - "Мізері"

14

Пол поклав руки на колеса візка, не маючи жодного уявлення, куди йому прямувати та що взагалі робити, коли він туди потрапить. Може, треба було їхати на кухню, за ножем? Ні, не для того, щоб убити Енні. Вона просто гляне на ніж у його руці та піде до дровника по пістолет 30го калібру. Не вбити, а захиститися від її помсти, порізавши собі вени. Він не був упевнений у тому, наскільки остаточним був цей намір, але ідея йому збіса подобалася, оскільки більш слушної нагоди для виходу зі сцени було годі чекати. Полу набридло втрачати шматки свого тіла через її сказ.

Потім він побачив те, що змусило його завмерти на місці. Коп.

Коп був досі живий.

Він підвів голову. Окуляри впали з його носа. Тепер Пол зміг роздивитися його очі. Тільки зараз він побачив, яким молодим був цей поліцейський, яким молодим, пораненим і переляканим. Кров струменіла по його обличчю. Йому вдалося стати на руки й коліна, потім він повалився вперед і знову насилу підвівся. Він поповз у напрямку своєї патрульної машини.

Він уже був на півдорозі між порослим травою схилом і доріжкою, коли втратив рівновагу і впав на спину. Хвилину він лежав там із задертими ногами, так само безпорадно, як перевернута черепаха. Потім повільно перекотився на бік і взявся до страшної роботи — знову підвестися на коліна. Його формена сорочка й штани темніли від крові — маленькі цятки повільно розповзалися, зливалися з іншими, і пляма розросталася просто на очах.

Капелюх доповз до під’їзної доріжки.

Раптом гарчання газонокосарки посилилося.

— Обережно! — закричав Пол. — Обережно, вона наближається!

Коп повернув голову. Він схаменувся й знову потягнувся по свій пістолет. Зрештою він вихопив зброю — велику чорну пушку з довгим стволом і коричневим руків’ям, а потім з’явилася Енні, сидячи у високому сідлі газонокосарки та несучись на копа з невблаганною швидкістю.

- ПРИСТРЕЛЬ ЇЇ! - закричав Пол. Але замість того, щоб застрелити Енні Вілкс зі свого великого пістолета,

(«ото птаха-нетіпаха» )

коп спочатку довго намацував спусковий гачок, а потім узагалі впустив зброю.

Молодик простягнув руку по пістолет. Енні повернула косарку й наїхала на його долоню та пістолет заразом. Із отвору для виходу трави бризнула кров. Молодик у поліцейській формі закричав. Пролунав різкий ляск, коли обертовий ніж косарки наткнувся на пістолет. Потім, розвертаючи косарку на моріжку, Енні на мить затримала погляд на Полі, і він збагнув, про що говорили її очі. Спочатку Капелюх, потім ти.

Хлопець знову лежав на боці. Коли він побачив, що косарка мчить просто на нього, то перекотився на спину і почав несамовито відштовхуватися чоботями по брудній доріжці, намагаючись заповзти під свою машину, де Енні не могла його дістати. Але він навіть не дістався автомобіля. Вілкс натиснула на газ, косарка вискнула та переїхала його голову.

Пол зловив останній погляд переляканих карих очей, побачив жмути коричневої форменої сорочки, що звисали з руки, що він її підняв у невдалій спробі захиститися, і, коли очі зникли, Пол відвернувся.

Мотор косарки несподівано заглух, і пролунало дивне, глухе булькання.

Пол заплющив очі, і його вивернуло на підлогу, поруч із кріслом.

15

Він розплющив їх тільки тоді, коли почув брязкіт ключів на кухні. Двері в його спальню були відчинені. Він бачив, як вона йшла по коридору в своїх старих коричневих ковбойських черевиках і блакитних джинсах, чув, як дзеленчать ключі на зв’язці, що звисала з її ременя, він бачив, що чоловіча футболка Енні заплямована кров’ю. Пол відсахнувся. Він хотів сказати: «Якщо ти відріжеш від мене ще щось, Енні, я помру. Я не переживу шоку від чергової ампутації. Навмисне помру» . Але з нього не вихопилось ані слова, лише нажахані, хрипкі звуки, від яких йому стало гидко.

Енні так і не дала йому можливості заговорити.

— З тобою я розберуся пізніше, — сказала вона і зачинила двері. Один із ключів провернувся в шпарині нового замка Крейґа (перед яким був безсилим сам Том Твайфорд, як подумалося Полу). Потім вона пішла широким кроком по коридору, і глухий стукіт її підборів затих.

Пол повернув голову й тупо вирячився у вікно. Він бачив тільки частину тіла поліцейського. Його голова все ще перебувала під косаркою, яка, у свою чергу, п’яно похилилася до патрульної машини. Газонокосарка являла собою маленький трактор, призначений для підрізання скоріше великих, аніж середніх моріжків. Вона погано тримала рівновагу й могла перекинутися, якщо під неї потрапляло каміння, колоди або голови поліцейських. Якби патрульна машина не була припаркована саме там, де зараз, і якби поліцейський не встиг так близько до неї підповзти, цілком імовірно, що косарка перекинулася б разом із Енні. Мабуть, великої шкоди це б їй не завдало, але й могло досить серйозно поранити.

«У неї диявольське везіння », — з жахом подумав Пол і побачив, як вона увімкнула нейтральну передачу, а потім одним потужним ривком з’їхала з поліцейського. Косарка пройшлася боком по патрульній машині і здерла з неї фарбу.

Тепер, коли хлопець помер, Пол зміг його роздивитися. Коп був, наче велика лялька, яку попотягав цілий гурт неслухняних дітлахів. Пол відчув страшенне, болюче співчуття до цього безіменного молодика, але до цієї емоції домішалася інша. Він спробував розібратися в ній і не дуже здивувався, коли з’ясував, що то була заздрість. Коп ніколи не повернеться додому, до дружини та дітей, якщо вони в нього були, але, з іншого боку, він утік від Енні Вілкс.

Вона схопила його закривавлену руку і потягла тіло під’їзною доріжкою, просто до прочинених дверей сараю. Коли вона вийшла звідти, то розчахнула їх навстіж. Потім вона попрямувала до патрульної машини. Енні рухалася спокійно, майже безтурботно. Вона завела машину й відігнала її в сарай. Коли вона вдруге вийшла з сараю, то майже повністю зачинила двері, залишаючи достатньо широку щілину, в яку могла прослизнути сама.

Вона пройшлася доріжкою й роззирнулася навколо, уперши руки в боки. І знову Пол помітив на її обличчі вираз надзвичайної безтурботності.

Дно косарки було заляпане кров’ю, переважно навколо отвору, з якого вилітала трава, — з нього й досі скрапувала