Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Учитель математики викладав у класі Маргарити і Ґабріели тільки від Різдва, відколи захворів старий математик. Новий викладач був молодий і за всіма параметрами «вище від середнього» – як щодо зовнішності, так і щодо педагогічних здібностей.
– Думаєш, можна закохатись у когось несвідомо? – спитала Ґабріела.
Маргарита не встигла на це нічого відповісти, бо тут почалася Ґабріелина улюблена пісня.
– Ой, я не всиджу на місці! – вигукнула Ґабріела, підскочила і побігла на танцмайданчик.
Маргарита вирішила, що на сьогодні норму відвідування дискотек виконано. Вона проштовхалася до виходу повз шинквас, де все ще стояли Флоріан і хуторяночка, не випускаючи одне одного з обіймів і не відводячи одне від одного здебілілих поглядів.
Підійшовши до свого будинку, Маргарита помітила, що в помешканні Закмаєрів іще горіло світло. Це було дивно. Після півночі світло могло світитися хіба в маминій кімнаті. Мама страждала через безсоння. Вона часто прокидалася серед ночі й не могла вже заснути. Тоді вона читала, аж поки не дзвенів будильник. Але цього разу яскраво освітлена була вітальня!
Маргарита відчинила браму, піднялася на свій поверх, відімкнула двері квартири і почула голоси. Один голос звучав дуже різко. Верескливо-крикливо. Як голос Меді, тільки по-доросло-му! Жодних сумнівів – то був голос тітоньки Ізольди. Маргарита зітхнула. Ізольда, татова двоюрідна сестра, приходила в гості два-три рази на рік. І щоразу без попередження. Властиво, вона гостювала в них тільки тоді, коли сварилася з Ебергардом, своїм супутником життя. А що скандали з Ебергардом вона, звісно, заздалегідь не планувала, то і не могла завчасно повідомляти про свої візити. Але це було її щастя, бо якби вона замельду-валася наперед, тато і мама гарантовано знайшли би якусь відмовку, щоби зайвий раз не зустрічатися зі зварйованою родичкою.
Мама була в кухні. Вона нарізала електричним ножем тоненькі кружальця замороженої шинки і розкладала їх на тарілці. Маргарита вказала на двері вітальні:
– Та корова не піде, поки не розморозиться шинка? – з жахом спитала вона.
Мама пробурмотіла:
– Боже борони, – запхала тарелю з шинкою в піч і ввімкнула гриль.
Маргарита поміркувала, чи зобов'язана вона привітатися з тіткою Ізольдою, і вирішила, що це буде перебільшенням родинної ввічливості.
– Я йду спати, ~ сказала вона. – Даються взнаки дві недоспані ночі.
Маргарита хотіла вийти з кухні, та мама її спинила:
– Маргарито!
– Так? – Маргарита зупинилась у дверях кухні.
– Мені здається, тато зробив щось жахливе, – сказала мама.
– Щодо кого і чого? – спитала Маргарита.
– Приходив Гінцель. Щойно ти пішла, – сказала мама.
– Гінцель? Він же в Зальцбурзі!
Гінцель часто їздив до Зальцбурга. По пір'я. У Відні було важко дістати стільки гарних пір'їн, скільки було потрібно Гінцелеві для його ремесла. Тож він знайшов постачальника в Зальцбурзі. А ще в нього там був старий шкільний приятель. Виїжджаючи до Зальцбурга по пір'я, Гінцель завжди залишався там ночувати.
– Він не знайшов місця в готелі, – сказала мама. – А переночувати у друга не міг, бо до того приїхав хтось із Франції. Тому він повернувся того ж дня і прийшов до нас.
– Ти йому сказала, що я в «Конекшені»? – спитала Маргарита.
Властиво, це було зайве, бо Гінцель і без того знав, що Маргарита щосуботи ходила на дискотеку.
– Я не встигла нічого сказати, – продовжувала мама, – бо тут тато – але справді без злого наміру – часом на нього находить, ти ж його знаєш…
Маргарита присіла на табуретку. Якщо мама розповідала так обережно та делікатно, то, напевно, і справді сталося щось дуже погане. Але що тато міг заподіяти Гінцелеві?
– То що сталося? – нетерпляче спитала Маргарита. Мама витягла тарелю з шинкою з печі. На вигляд шинка була
не дуже апетитна. Кружальця потворно повидувалися, покрутились, а на краях потемніли.
Мама з огидою розглядала потворну шинку.
– Коли прийшов Гінцель, – продовжувала вона, – тато саме розповідав Ізольді про те, що ми з ним летимо в Шотландію. Я хотіла його зупинити, бо підозрювала, що це ризикована тема, я маю на увазі, через твої стосунки з Гінцелем і все таке інше, але тато не второпав…
Маргарита хруснула пальцями. Вона вже здогадувалася, чим закінчиться мамина розповідь.
– А коли тато повідомив Ізольду, що ти їдеш із Конні до Греції, – сказала мама, – Гінцель зовсім скис. Він сидів, як мішок, ніби в нього в тілі не залишилося жодної кісточки, – мама відкрила бляшанку з консервованими ананасами, почала витягати з неї кружальця і накривати ними потворні криві шматочки шинки. – А тоді швиденько попрощався і забрався геть. Як у воду опущений! Я побігла за ним, але він не хотів, аби його потішали, а крім того, я не знала, що йому сказати. Ти ж мене не поінформувала, я ж не знаю, що у вас там відбувається. – Мама хотіла взяти тарілку, але тарілка все ще була дуже гаряча. Мама почала шукати ганчірку. – Скажи, Маргарито, ти що, пообіцяла Гінцелю, що поїдеш з ним у відпустку?
Маргарита кивнула.
– Дідько би його взяв, ~ пробурмотіла мама. Вона знайшла тільки одну шматину і намагалася підняти тарілку однією рукою, та це їй ніяк не вдавалось.
У Маргарити було таке враження, що треба щось сказати на свій захист.
– Я ж хотіла йому запропонувати, щоби він їхав з нами! -вигукнула вона. – Йому ж байдуже, куди їхати, на югославський острів чи на грецький!
– Це ти так думаєш! – замість другої шмати мама взяла рушник. – Але мені не здалося, що йому байдуже! – Мама взяла тарелю і понесла її до вітальні.
Маргарита залишилася сидіти на табуретці, чекаючи маминого повернення. Та мама не повернулася. З вітальні долинали верески Ізольди і татове бурмотіння.
– Ну, нє то нє, – пробурмотіла Маргарита, плюнула на вечірню гігієну і почвалала до своєї кімнати. Вона навіть не ввімкнула там світло, скинула сандалі та штани, залізла в ліжко і скрутилася калачиком під ковдрою. її остання думка перед сном була: «Якщо я чогось справді хочу, справді-справді хочу, то ніхто, але справді ніхто-ніхто, мені не перешкодить!»
Розділ 9,
у якому Маргарита, по-перше, роздратована, по-друге, ламає голову над проблемами, тож, із якого боку не глянь – невеселе життя
У неділю Маргарита проспала до обіду. Перше, що вона зробила того сонячного дня, – написала оголошення. Грубим фломастером на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маргаритко, моя квітко», після закриття браузера.