Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Поки Маргарита снувала цю сумну думку, до шинквасу підійшов Флоріан Кальб. Його супроводжувала білява дівчина, котрої Маргарита ще ніколи не бачила. На Маргаритину думку, білявка виглядала просто неможливо. Якби її роздягнути і змити під душем усю косметику, то результатом стало би дещо повну вате дівчисько, яке могло би спокійно зіграти роль доньки фермера-скотаря у будь-якому якому фільмі з життя селян. На чолі над водянисто-блакитними очима в неї нависали бісерні торочки, через що дівчина видавалася трохи косоокою. Рештки волосся, що не були прикрашені бісером, стояли сторчма, рясно политі чимось рожевим. З вух звисали дитячі дармовиси: зліва – пластмасовий місяць, справа – пластмасова зірка завбільшки з ялинкову прикрасу. Місяць був фіолетовий, зірка – зелена. А на шиї в цієї безумної курки теліпалося намисто з пластмасових тигрячих зубів. її чималенький торс був запакований у білу корсетку з рюшами, а стегна ледь-ледь прикривала широка картата міні-спідничка. З неї стирчали дві дуже короткі ніжки, які закінчувалися червоними лаковими чобітками на 12-сантиметрових підборах. Флоріан смачно поцілував місячне вухо молодої хуторяночки і крадькома поглянув на Маргариту. Помітивши, що опинився в полі її зору, він закарбував іще один смачний поцілунок на вусі своєї супутниці, цього разу – на зірковому.

Маргарита й оком не змигнула. Вона вже добре знала цю Фло-ріанову тактику. Це мало означати приблизно таке: «Дивися сюди, Маргарито! Я можу мати на кожен палець по п'ятеро дівчат! Я заходжу на дискотеку, озираюсь – і перша жертва вже моя! Я можу вже хоч зараз ушитися звідси разом із цією подругою і задовольнити з нею свої сексуальні потреби! Тож будь мудра, шановна Маргарито, і сама задовольни мої сексуальні потреби, бо інакше я тебе покину і ти пошкодуєш!» Тепер Флоріан цілував свою білявку поміж бісерних торочок.

З Маргарити було досить! Вона відвернулася від Флоріана та його молодої хуторяночки й у глибині дискотеки, за столиком у найдальшому кутку, побачила Ґабріелу. Маргарита взяла склянку з колою і крізь натовп танцюристів пішла до однокласниці.

У кутку музика гриміла не так сильно. Тут можна було порозумітися без крику.

Біля Ґабріели за столиком сиділа Анні Фройденталер.

– Я не заважаю? – спитала Маргарита.

Ґабріела й Анні запевнили, що Маргарита їм абсолютно не заважає. Маргарита принесла від іншого столика вільний стільчик, підсіла до Ґабріели та Анні й запитала, чи у школі відбувалося щось таке, про що їй було би варто знати.

– Контрольна з математики – то було повне свинство, -сказала Ґабріела. – Він дав приклади, яких ми не робили на уроці. Можливо, буде повторення. Даремно прогуляла, стара!

Маргарита навіть не намагалася пояснити справжню причину своєї відсутності. Ґабріела їй усе одно би не повірила.

Анні подивилася на годинник і злякано скрикнула. Одинадцята вже минула! А батько дозволяв їй гуляти лише до одинадцятої.

– Сестри, мені пора додому! – Анні підвелася, т.а перед тим, як піти, сказала на прощання:

– Можу поклястися в одному: коли я нарешті вийду з-під опіки мого хатнього дракона, рік не буду спати!

Тільки-но Анні пішла, Маргарита виклала Ґабріелі найновішу інформацію про свої плани на канікули. Маргариті не хотілося зачіпати цю тему при Анні, в якої свободи було не більше, ніж у пса на ланцюгу.

Навіть на вихідні вона не мала права нікуди поїхати без батьківського нагляду. А про канікули без тата-мами могла тільки мріяти. Маргарита вважала, що порівняно з життям Анні її власні проблеми – майже розкіш, і якось не випадає скаржитися перед такою нещасною людиною.

– Не хочеш поїхати з нами? – спитала Маргарита.

– Я не можу, нема грошей, – засмучено відповіла Ґабріела.

– Та що ти! – вигукнула Маргарита. – Якщо я переконаю Гінцеля їхати з нами, ми поділимо платню на чотирьох, а варити їсти можна самим, тоді це взагалі не буде дорого!

– Я не можу собі дозволити навіть Крітцендорф, – сказала Ґабріела. – Цього року відпустки в нас не буде взагалі! – Ґабріела витягнула з кишені гребінець. – А що з Флоріаном? -спитала вона. – Ти хочеш, аби він теж поїхав з вами?

Маргарита принюхалась і прошкрябала живіт.

– Що ти кажеш? – Ґабріела нахилилася до Маргарити. Маргарита прокричала їй у вухо:

– Я знаю тільки одне: я хочу в той будиночок! І хто бажає їхати зі мною, нехай їде!

Ґабріела зробила на голові проділ і почала вкладати пасмо за пасмом.

– Вітаю! – сказала вона. – Прихопи зі собою дві свої особисті проблеми, і веселі канікули тобі гарантовані! До речі: здається, Іксі ще міркує, куди би поїхати у відпустку. Я щось таке чула, ніби Роберт хоче летіти в Туреччину з іншою дівчиною.

– Свиня, – сказала Маргарита.

– Але це тільки в тому випадку, якщо в Іксі взагалі ще до чогось буде бажання. Останнім часом у неї такий депресняк, що хоч через паркан вішай.

Маргарита показала на танцмайданчик.

– Це минуло. Вона знову весела і танцює вже кілька годин поспіль!

Ґабріела встала, щоби подивитися на воскреслу Іксі, та між нею і танцмайданчиком виявилося забагато людських тіл. Так і не побачивши Іксі, вона знову присіла і продовжила вкладати волосся.

– А що з нею було?

Маргарита не почувала за собою права давати таку довідку.

– Я теж не знаю, – пробурмотіла вона і, щоби змінити тему, спитала: – Бачила свого Анатоля?

Ґабріела згіршено похитала головою.

– Можливо, завтра в басейні. Але якщо завтра знову буде дощ, я застрелюся! – Ґабріела зробила вимучену мінку. Та не через самотубчі плани, а через вузлик у волоссі, який вона саме намагалася розплутати. – Можливо, він зараз на якійсь дискотеці. Але ж не можу я бігати від дискотеки до дискотеки і шукати його. Та і без грошей мене нікуди не пустять!

Маргарита теж вважала, що Ґабріела не могла шукати Ана-толя по дискотеках. Навіть, якби її туди пускали безкоштовно.

– Але я так на нього запала, – поскаржилася Ґабріела. – Він мені щоночі сниться. Навіть снилося, що ми з ним спали! -Ґабріела запхала гребінь назад у кишеню. – Я маю на увазі, у сні. То було суцільне божевілля. За школою, де гараж для велосипедів. А вчитель математики стояв зовсім близько біля нас і дивився. – Ґабріела захихотіла. – 3 великим циркулем і дерев'яним трикутником в руках.

– Сон жахів, – сказала Маргарита.

– Зовсім ні! – заперечила Ґабріела. – бласне, от що смішно: у