Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 120
Перейти на сторінку:
є, — погодилася Аліса. Чарлі глибоко вдихнув, не знаючи, що ще сказати.

— Гаразд. Думаю, це все міняє. Я не знаю… навіть із Джейкобом… час від часу я бачу щось у її очах і думаю, скільки болю вона пережила. Це ненормально, Алісо, і це… це мене лякає. Це зовсім не нормально. Так наче хтось не… покинув її, а вмер, — його голос урвався.

Я почувалася так, наче хтось помер, — наче я померла. Тому що це було більше, ніж утратити справжнє кохання, хоча і цього було б цілком достатньо. Разом із ним я втратила своє майбутнє, свою сім’ю — життя, яке обрала для себе…

Чарлі вів далі безнадійним тоном:

— Я не знаю, чи вона з цим упорається, не впевнений, чи зуміє зцілитися, це їй не притаманне. Вона завжди була такою постійною, навіть у дрібничках. Вона не викидає речей, не змінює думки.

— Вона така, — погодилася Аліса сухо.

— І, Алісо… — Чарлі вагався. — Ти знаєш, як я ставлюся до тебе, вона щаслива, що ти приїхала, але… Я трохи хвилююся через те, як вона переживе твій візит.

— Я також, Чарлі, я також через це непокоюся. Я б не приїхала, якби знала. Мені дуже шкода.

— Не варто вибачатися, люба. Хто знає? Може, це добре на неї вплине.

— Сподіваюся, що ви маєте рацію.

Вони замовкли, було чути, як виделки шкребуть об тарілки і як жує Чарлі. Цікаво, куди Аліса ховає їжу.

— Алісо, я повинен дещо запитати, — сказав Чарлі.

— Питайте, — мовила Аліса спокійно.

— Він же ж не приїде, правда? — я відчула притлумлений гнів у голосі Чарлі.

Аліса відповіла м’яким заспокійливим тоном.

— Він навіть не знає, що я тут. Востаннє, коли я говорила з ним, він був у Південній Америці.

Я завмерла, почувши новину, й почала дослухатися.

— Ну, це принаймні якась інформація, — фиркнув Чарлі. — Сподіваюся, що там йому добре.

Вперше за увесь час у голосі Аліса з’явилися залізні нотки.

— Я б так не сказала, Чарлі.

Я знала, як спалахують її очі, коли вона говорить таким тоном.

Почувся рип — по підлозі посунули крісло. Я уявила, як Чарлі встає з-за столу; Аліса ніколи б не зчинила такого галасу. З крана потекла вода, вдаряючись об тарілку.

Не схоже на те, що вони й далі говоритимуть про Едварда, тому я вирішила, що саме час прокинутися.

Я повернулася на бік, підстрибуючи на пружинах, щоб вони заскрипіли. І голосно позіхнула. У кухні було тихо. Я потягнулася і застогнала.

— Алісо? — запитала я безневинно. Болючі відчуття в горлі вдало спотворили мій голос.

— Я на кухні, Белло, — гукнула Аліса, в її голосі не було жодного натяку на те, що вона зрозуміла: я підслуховувала. Але це ще нічого не значить, вона вміє приховувати такі речі.

Скоро Чарлі нас покинув — він допомагав Сью Клірвотер організувати похорон. Без Аліси це був би дуже довгий день. Вона не згадувала про від’їзд, а я нічого не питала. Я знала, що цього неможливо уникнути, але просто не хотіла про це думати.

Натомість ми говорили про членів її родини — всіх, крім одного.

Карлайл працював у лікарні Ітаки[11] в нічну зміну і трохи викладав у Корнельському університеті. Есме реставрувала замок сімнадцятого століття — історичну пам’ятку, — розташований у лісі на північ від міста. Еммет і Розалія подалися були в Європу в черговий медовий місяць, але тепер вони повернулися. Джаспер навчався у Корнельському університеті, цього разу він вивчав філософію. А Аліса проводила своє власне розслідування стосовно інформації, яку я випадково розкрила для неї минулої весни. Вона успішно відшукала божевільню, в якій провела останні десять років свого людського життя. Життя, про яке вона нічого не пам’ятала.

— Мене звали Мері Аліса Брендон, — сказала вона тихо. — У мене була молодша сестра на ім’я Синтія. Її дочка — моя племінниця — досі жива, вона мешкає у Білáксі[12].

— Ти довідалася, чому тебе запроторили… в те місце? Що могло змусити батьків зробити таке зі своєю дочкою? Навіть якщо вона бачила майбутнє…

Аліса тільки похитала головою, її очі кольору топазу були замислені.

— Мені не вдалося дізнатися про них багато. Я прочитала всі старі газети на мікроплівці. Мою сім’ю згадували нечасто; вона не входила в той соціальний прошарок, про який пишуть газети.

Там писалося про заручини моїх батьків і заручини Синтії, — вона вимовила її ім’я трохи невпевнено. — Було оголошення про моє народження… і смерть. Я знайшла власну могилу. Я вкрала зі старого архіву медичну картку та документи про моє перебування у клініці. Дата на документах про моє прийняття в лікарню та ж сама, що й на надгробній плиті.

Я не знала, що сказати, і після короткої паузи Аліса перейшла на більш нейтральні теми.

Тепер Каллени були знову разом — за єдиним винятком; вони провели весняні канікули в Деналі з Танею та її сім’єю. Я уважно слухала навіть найтривіальніші новини, що стосувалися Калленів. Але Аліса жодного разу не згадала того, хто найдужче мене цікавив, і я була вдячна за це. Було достатньо слухати історії про родину, членом якої я колись хотіла стати.

Чарлі повернувся, коли вже стемніло, і мав іще втомленіший вигляд, ніж учора. Завтра рано-вранці він має їхати в резервацію на похорон Гаррі. Тож він ліг рано, а я знову залишилася на канапі з Алісою.

Я не впізнала Чарлі, коли вранці він спускався сходами, одягнений у старий костюм, якого я раніше не бачила. Піджак був розстебнутий; я здогадалася, що він затісний. Краватка була трохи широка, як на теперішню моду. Чарлі навшпиньки пробрався до дверей, намагаючись не розбудити нас. Я дозволила йому вийти, вдавши, що сплю, так само як Аліса.

Щойно він вийшов, Аліса сіла. Під покривалом вона була повністю одягнена.

— То що робитимемо сьогодні? — запитала вона.

— Не знаю — може, ти придумаєш щось цікаве? Вона усміхнулася й похитала головою:

— Ще дуже рано.

Проводячи увесь час у Ла-Пуші, я занедбала безліч домашніх справ, тож вирішила, що прийшов час виконати свої домашні обов’язки. Я хотіла щось зробити — щось, що полегшить життя Чарлі, — можливо, йому стане трошки ліпше, коли він повернеться в чисту, прибрану оселю. Я почала з ванної кімнати — вона була найбільш занехаяна.

Поки я працювала, Аліса притулилася до дверної рами й ставила безліч запитань про моїх — ну, взагалі-то наших — шкільних друзів, про те, що змінилося відтоді, як вона поїхала звідси. Її обличчя залишалося спокійним

1 ... 82 83 84 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"