Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

— Ні, гер Майєр, — розважливо відповів Юрко, — тут усе значно складніше, і не все навіть зрозуміло…

— Що ж тобі незрозуміло? — наполегливо допитувався Майєр. — Тоді прошу пояснити незрозумілі місця, — у голосі гестапівця зазвучали насмішкуваті, глумливі нотки, — можливо, що ми разом зуміємо їх розтлумачити. Слухаю тебе, Юрген!

— Перша думка справді була, — почав пояснювати Юрко, — про оголошення біля старостату. Я подумав: «Загинуть німецькі офіцери, і я теж потраплю в заложники, загине наша родина, а хату спалять!». І мені стало страшно…

— Зрозуміло! — кивнув довгастою головою Майєр. — І тому ти вирішив рятувати німецьких солдатів?

— Не зовсім так, гер Майєр!

— Так поясни мені, чому ти не злякався лісових бандитів і сховав нас у цей кам'яний, холодний льох?

— Повірте мені, гер Майєр, — непевним голосом почав Юрко, — що мені дуже хотілося врятувати вас і гера Штарка!

— Чому? Ти сподівався на якусь винагороду?

— Ні,— Юрко заперечливо похитав головою, — не думав я в той час ні про яку нагороду. Тут зовсім інша справа.

— Так поясни мені врешті-решт суть цієї таємничої справи.

— Я й сам не знаю, гер Майєр, — розгублено промовив Юрко, — як це розповісти.

— Не бійся, — підохотив хлопця гестапівець, — ти можеш говорити все, як воно є! Ти врятував життя німецьким офіцерам — і справді заслуговуєш великої нагороди. Повторюю, тобі нема чого боятися!

— Я й не боюся, гер Майєр, — тихо відповів Юрко, — я не знаю, як назвати те почуття, що останнім часом я відчуваю…

— Яке почуття? — брови Майєра знову збіглися докупи, застигли над переніссям.

— Я й сам не знаю, гер Майєр, — розгублено знизав плечима Юрко, — це було, коли я вперше побачив біля переправи німецьких танкістів. Я дивився на дужих, засмаглих солдатів і відчував незбагненне хвилювання! І нічого не міг зрозуміти! Адже ці люди були незнайомі мені, я вперше бачив їх. Я був щасливий, гер Майєр, коли дивився на німецьких танкістів, я радів, що побачив своїх одноплемінців!.. От якась сила наказувала мені рятувати вас і гера Штарка! Я нічого не думав, та й задумуватись було ніколи…

Обличчя Майєра просвітліло, тонкі, холодні губи ворухнулися, розповзлися в стриманій посмішці.

— Це голос крові, Юрген, — урочисто мовив гестапівець, — це промовляє всесильний і всемогутній голос крові! На ньому, і тільки на ньому тримається єдність великого німецького народу. Ти, Юрген, справжній німець! Ти чесно й правдиво розповів мені про свої роздуми і переживання! Звичайно, кожна людина в першу чергу піклується про своє власне самозбереження, бо так їй велить споконвічний інстинкт. Але ми, німці, представники вищої раси, повинні перемагати інстинкт самоохорони і лишатися до кінця вірними справі великого і геніального фюрера! Ти говорив, що твій прадід виходець з Пруссії, чистокровний німець, і ваша родина має документи, що підтверджують твоє арійське походження.

— Так, гер Майєр!

— Це чудово! Зберегти давні документи могли тільки справжні німці, які ніколи не забували про своє походження й завжди пам'ятали свою справжню батьківщину — Німеччину! Я ось приїду до вас, і ми проглянемо ваш сімейний архів. Я дуже люблю старовину, кохаюсь в історії. Мене, зокрема, дуже цікавить історія цього палацу. Колись пан Хоткевич розповідав мені дуже багато загадкових історій та подій, пов'язаних з цією кам'яною будівлею. Ти говорив, що й твоя мати захоплюється історією. Мені дуже хотілося б послухати її розповіді.

Майєр розкрив невеличку картонну коробочку в золотистих візерунках, дістав з неї товсту сигару, обрізав ножичками кінець на ній, припалив запальничкою, затягнувся, поволі видихнув і уважно спостерігав за голубими кільцями запашного диму. Юрко теж прикипів поглядом до сигари. Років два тому у крамниці він бачив плакат, на якому був зображений буржуй у чорному циліндрі. Він палив отаку сигару і кільцями диму дихав на земну кулю. Тепер же буржуй-фашист сидів перед ним, палив сигару, обіцяв приїхати до них в гості, промацував Юрка, свердлив його, як буравчиками, своїми скляними очима.

— Ти говорив, що твій прадід працював у палаці, що він будував фальшивомонетню? — несподівано запитав Майєр.

— Ні,— похитав головою Юрко, — чи будував він фальшивомонетню, не відомо. Але під Білою вежею у пана була фальшивомонетня, там стояли верстати, на яких друкували гроші. Мій прадід був механік, а що конкретно він робив, важко встановити, ніхто не знає, чи мав він якесь відношення до фальшивих грошей…

— Фальшиві гроші,— роблено засміявся Майєр, — мабуть, це звичайні вигадки. Не міг же пан Хоткевич та його предки займатися такою злочинною справою. Адже він дворянин. А друкувати фальшиві гроші — тяжкий злочин.

Майєр підвівся з-за столу, відчинив вікно, виглянув у парк і знову сів у просторе шкіряне крісло.

— Правда, — якимось вкрадливим голосом озвався Майєр, — ти недавно розповів мені, що у вас зберігаються фальшиві купюри, нібито виготовлені колись в підземеллі пана Хоткевича. Чи міг би я глянути на ті купюри?

— Звичайно, гер Майєр, — відповів Юрко, — хоч зараз. Вони лежать в альбомі, колекції давніх грошей.

Майєр знову підвівся з-за столу, підійшов до сейфа, відімкнув його, дістав шкіряний гаманець і добув з нього зеленкувату купюру. Німець поклав перед Юрком асигнацію, на якій було зображено портрет дорідної білявої королеви, розгладив її кістлявою рукою.

— Скажи, — довірливо запитав Майєр, — тобі не доводилося коли-небудь бачити подібні гроші у вашому селі?

Юрко глянув на купюру, ствердно кивнув головою:

— Так, гер Майєр! Я не раз бачив такі гроші.

— Де? — очі Майєра хижо зблиснули і відразу погасли.

— Оце ж такі ті гроші, про які я вам говорив.

— Це цікаво, навіть дуже цікаво! Я приїду до вас… — Майєр перегорнув листки настільного календаря, подумав і сказав — Я приїду наступної неділі о третій годині дня. Передай матері, щоб вона в цей час була дома. Я запеклий нумізмат, — підкреслив Майєр, — ти знаєш, що означає слово «нумізмат»?

Юрко заперечливо похитав головою.

— Нумізмат, — пояснив гестапівець, — це людина, яка колекціонує гроші. Асигнація, яка лежить перед тобою — надзвичайно рідкісна річ. І якщо у вас справді є подібні купюри, то я з радістю куплю їх для своєї колекції.

Майєр узяв купюру із зображенням королеви, сховав її в сейф, замкнув дверцята і навіть поторсав їх.

— Слухай, Юрген, — не кваплячись, знову заговорив гестапівець, і в його голосі виразно зазвучали сталеві нотки, — ти врятував мені життя, і я хочу дещо тобі сказати. Я чесна людина, завжди дотримую свого слова. Якщо ти, Юрген, будеш чесним і правдивим, то ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку. Але запам'ятай, німець підніс вгору вказівний палець, — досить тобі проявити якесь віроломство, підступ, зраду, і ти будеш