Читати книгу - "Нескінченна історія"

- У такому разі, треба робити так, щоби вона нічого не помітила, - сказав Бастіян. - Ми мусимо напасти на неї зненацька.

- Але як? - запитав Троль Чотири Чверті, повернув­шись до Бастіяна своїм сердитим лицем, яке, треба визна­ти, виглядало доволі страшно. - Ксаїда напрочуд хитра, вона розгадає будь-який підступ і підготується до будь-якої несподіванки.

- Боюся, що саме так воно і буде, - сказав князь гномів. - Нас надто багато, коли ми вирушимо на Горок, вона не зможе нас не помітити. Такого наступу не приховаєш, на­віть уночі. До того ж вона мабуть, виставила чатових.

- Значить, - трохи подумавши, сказав Бастіян, нам треба використати це, щоби ввести її в оману.

- Що ти маєш на увазі, пане?

- Ви цілим караваном підете в інший бік, так, щоби виглядало, наче ви втікаєте, ніби відмовилися від спроб звільнити бранців і покинули їх.

- А як же бранці?

- Це ми з Атрею і Фухуром візьмемо на себе.

- Лише ви троє?

- Так, - сказав Бастіян. - Звісно, за умови, що Атрею і Фухур мене підтримають. Бо інакше я зроблю це сам.

Усі з захватом подивилися на Бастіяна. Ті, котрі стояли ближче до нього, пошепки переказували почуте тим, які стояли віддалік.

- Цей подвиг, повелителю, - вигукнув синій джин, - увійде в історію Фантазії, і не має значення, переможеш ти чи ні.

- Ви підете зі мною? - звернувся Бастіян до Атрею і Фухура. - Чи, може, у вас знову є якісь пропозиції?

- Ні, - тихо проказав Атрею. - Ми підемо з тобою.

- Тоді, - скомандував Бастіян, - хай караван готується вирушати зараз же, поки ще ясно. Караван відходитиме назад. Вам треба вдавати, ніби ви втікаєте. І покваптесь! Ми ж дочекаємося тут темряви. А завтра на світанку вас наздоженемо - всі разом, звільнивши трьох лицарів. Або не не повернемося взагалі. А тепер ідіть!

Супутники мовчки вклонилися Бастіянові. За мить ка­раван рушив у дорогу. Бастіян, Атрею і Фухур заховалися в заростях орхідей, зачаїлися в них - і почали чекати там но­чі.

Коли сутінки вже зовсім загусли, хлопці і щастедракон раптом почули тихе побрязкування, а тоді побачили, що на галявину, де ще зовсім недавно розташовувалися табором супутники Бастіяна, вийшли п’ятеро чорних напіввелет- нів. Пересувалися вони якось дивно: їхні рухи були цілком механічні, як у машин, і однаковісінькі. Здавалося, вони з голови до ніг зроблені з якогось чорного металу, і навіть лиця напіввелетнів були як залізні маски. Вони - всі одно­часно - зупинилися, одночасно повернулися туди, де зник караван, і, не промовивши ані слова, розміреним кроком подалися за ним услід. А тоді знову стало зовсім тихо.

- Здається, план спрацьовує, - прошепотів Бастіян.

- їх було тільки п’ятеро, - відказав Атрею. - А де ж ре­шта?

- Я думаю, ті п’ятеро, якщо буде треба, якось їх закли­чуть, - висловив припущення Бастіян.

Коли нарешті остаточно стемніло, вони обережно виб­ралися зі свого сховку, і Фухур разом із двома вершниками безшелесно знявся в повітря. Він намагався летіти якомога нижче, над самісінькими верхівками орхідей, щоби їх не помітили і не викрили. Спершу напрямок був зрозумілий, отож вони попрямували туди ж, де вже були сьогодні перед полуднем. Та коли десь за півгодини опинилися там, пос­тало питання, як їм відшукати замок Горок. Темрява стоя­ла хоч в око стрель. Проте незабаром він раптом сам вири­нув із пітьми, поставши перед ними в усій красі. Тисячі йо­го вікон були яскраво освітлені.

Здавалося, Ксаїда страшенно хоче, щоби її замок було добре видно здалеку. Щоправда, це дуже легко пояснюва­лося, адже вона чекала, що Бастіян до неї прийде, це ви­пливало з її послання до нього.

Про всяк випадок Фухур приземлився, прослизнувши поміж орхідеями: його перламутрова луска зблискувала і відбивала світло, а треба було, щоби їх ніхто не зауважив.

Захищені від чужого ока велетенськими квітами орхі­дей, вони наблизилися до замку. Перед великою в’їзною брамою стояли на чатах десятеро напіввелетнів, закутих у лати. І по одному напіввелетню було в кожному з ясно осві­тлених вікон; вартові стояли чорні і непорушні, мов тіні.

Замок Горок стояв на невеличкому узвишші, вільному від хащів. Формою він і справді нагадував велетенську ру­ку, що стриміла з землі. Чотири «пальці» були вежами, а великий «палець» був прикрашений еркером, над яким ви­сочіла п’ята вежа. Понад те, кожна «фаланга» кожного з «пальців» становила окремий поверх, а вікна замку, що яс­краво світилися, були як очі, що дивляться на всі боки, прозираючи далеко вперед. Отож не дарма цей замок нази­вали Видющою Рукою.

- Треба розвідати, - зашепотів Бастіян на вухо Атрею, - де вона тримає бранців.

Атрею кивнув і зробив знак Бастіянові мовчати і зали­шатися коло Фухура. А тоді, тихо-претихо, поповз до зам­ку.

Атрею не повертався доволі довго, а коли нарешті з’явився, то пошепки сповістив:

- Я обповз довкола замку. Вхід - лише цей один. Але його надто добре охороняють. Тільки дуже високо, нагорі середнього пальця, мені вдалося розгледіти слухове вікно, де, здається, нікого немає. Та якщо ми підлетимо туди на Фухурі, вони неминуче нас помітять. Бранці, мабуть, у те­мниці, принаймні один раз я почув протяжний болісний крик звідкись із підземелля.

Бастіян напружено розмірковував. А тоді зашепотів:

- Я спробую дістатися до того слухового вікна. Ви з Фухуром відволікайте варту. Робіть що завгодно, аби тіль­ки вони повірили, ніби ми штурмуємо в’їзну браму. Вам треба всіх їх приманити до брами. Але тільки приманити, розумієте? У жодному разі не дайте втягнути їх у бійку! Тим часом я спробую видертися на Руку по стіні, а тоді пробратися в замок. Затримуйте їх, скільки зможете. Але не наражайтеся на небезпеку! Дайте мені кілька хвилин фори, а тоді починайте.

Атрею кивнув і потис йому руку. Тоді Бастіян скинув срібний плащ і зник у темряві. Він прокрадався до замку, огинаючи його на чималенькій віддалі, а щойно дістався до протилежного муру, почув, як Атрею голосно загукав:

- Агов! Чи знаєте ви про Бастіяна Бальтазара Букса, Рятівника Фантазії? Він прийшов, але не для того, щоби запобігати ласки у Ксаїди, а щоби дати їй останній шанс добровільно звільнити бранців. Тільки тоді я подарую Кса- їді її нікчемне життя!

Бастіян блискавично перебіг від заростей орхідеї і до стіни замку і краєм ока встиг зауважити, що Атрею одягнув його срібний плащ, а своє густе