Читати книгу - "Війна лайків"

відповідальна за допомогу у створенні громадської інформаційної грамотності. Володіючи платформами, що поширюють дезінформацію, компанії соцмереж мають добру нагоду допомогти вакцинувати громадськість. Найефективніші з цих ініціатив не просто застерігають людей щодо дезінформації загалом («Не вірте всьому, що читаєте в Інтернеті») чи вбивають їм у голови контраргументи («Ось десять причин, чому кліматичні зміни справжні»). Радше ефективне навчання інформаційній грамотності працює через демонстрацію людям конкретних доведених випадків дезінформації й заохочення зрозуміти, як та чому ці випадки спрацювали проти людства. Але знов-таки фірми переважно приховують інформацію, замість того щоб поділитися нею з жертвами. Власники соцмереж повинні позбутися страху, що люди масово покинуть сервіси, якщо компанії ризикнуть удатися до таких ініціатив (ми все одно вже надто залежні, щоб піти). Прагнення уникнути відповідальності та підтримувати вигадку про свою невинуватість залишає споживачів неозброєними на війні.

Це протистояння лише набуватиме інтенсивності. Отже, компанії мають засвоїти урок із вигаданої історії Дара Лама. Недостатньо експериментувати й готуватися до поточної війни лайків – потрібно дивитися в майбутнє.

Компанії мусять безупинно прораховувати політичні, соціальні та моральні наслідки діяльності своїх сервісів. Показово, що в усіх випадках, описаних у цій книжці, жодна фірма не намагалася лікувати хвороби соцмереж, допоки ті не призвели до ще гірших наслідків. І це при тому, що керівники могли стежити за порушеннями й зловживанням у реальному часі. Навіть коли працівники тих фірм забили на сполох через діяльність хейтерів, ці застороги керівництво проігнорувало. Коли незалежні науковці висловили занепокоєння щодо нових проблем на кшталт неонацистського тролінгу та російської дезінформації під час виборів-2016, фірми знехтували й цим.

Перехід до проактивної стратегії потребуватиме від компаній зміни підходу до розробки продукції. Так само як компанії соцмереж навчилися перевіряти нові функції на технічні помилки, будь-яка зміна алгоритмів потребуватиме уважного розгляду й оцінки ризиків до того, як ця функція потрапить до користувачів у хаотичному «бета-тесті». Подібно до армії США, що грає у військові ігри у Форт-Полку, компанії мають агресивно відсікати потенційні юридичні, соціальні та моральні впливи своїх продуктів, особливо в аспекті того, як їх можуть використати різні негідники. Наступного разу, щойно злочинне угруповання чи держава перетворять платформу соцмереж на зброю, компанії соцмереж не повинні заявляти про свою необізнаність чи непричетність. А ми не повинні дозволяти їм виправдовуватися.

З-поміж усіх цих розмов про відповідальність важливо розуміти, що і для розвитку Інтернету, і для зростання компаній настала слушна нагода. Інтернет-соціолог Зейнеп Туфексі нагадав: «Facebook лише 13 років, Twitter – 11, і навіть Google – тільки 19. На цьому етапі еволюції автопрому ще не існувало ременів та подушок безпеки, контролю за викидами або визначених зон зминання». Критики соцмереж мають пам’ятати, що згадані компанії – не безжальні вороги, які прагнуть зруйнувати соціальну структуру. Вони ще вживаються в свої ролі та відповідальності. Відмовившись від стратегії розлючених споживачів і перетворившись натомість на занепокоєних учасників, ми отримаємо найкращий шанс скерувати цифрові імперії в правильному напрямку.

А це вказує на нашу індивідуальну роль у царині ескалації онлайн-війни – тобто на усвідомлення нашої дедалі більшої відповідальності і як громадян, і як бійців.

Як і будь-яка вірусна інфекція, інформаційні атаки працюють, б’ючи по найуразливіших членах суспільства – у цьому випадку по найменш поінформованих. Утім, каскадна природа лайків та поширень у соцмережах означає, що легковірність та необізнаність – це лише початок. У незнанні немає нічого доброго – воно просто перетворює вас на мішень і збільшує вірогідність того, що ви поширите брехню, якій повірять ваші друзі та рідні й розповсюдять її ще далі.

Спосіб уникнути цього – не якась шаблонна рекомендація просто «порозумнішати». Це, звісно, було б чудово, але навряд чи можливо, та й усе одно не розв’яже більшості проблем. Натомість якщо ми хочемо припинити, щоб нами маніпулювали, то повинні змінити навігацію новим медіасередовищем. У повсякденному житті ми повинні усвідомити, що намір більшості віртуального контенту – маніпуляція. У відповідь нам слід практикувати техніку під назвою «нестандартне мислення». Під час дослідження схем споживання інформації науковці зі Стенфордського університету перевіряли три групи: старшокурсників коледжу, кандидатів історичних наук та професійних контролерів фактів – на те, як вони оцінюють точність інформації онлайн. На диво, і старшокурсники, і кандидати отримали низький бал. Незважаючи на розум, вони підходили до інформації «згори» й дотримувалися єдиного світогляду, аналізуючи контент лише одного джерела. У результаті ними було «легко маніпулювати».

Натомість контролери фактів не лише розпізнавали онлайн-маніпуляцію частіше, але й виявляли її набагато швидше. Причина полягала в тому, що ця категорія учасників бралася до завдання «збоку», стрибаючи по багатьох інших веб-сайтах й аналізуючи матеріал на точність. Стенфордська команда зазначила, що вона «розуміла Інтернет як лабіринт, сповнений пасток та глухих кутів, де не все так, як здається». Ось чому учасники цієї групи постійно зв’язувалися з іншими місцями й джерелами, «шукаючи контекст та перспективу». Якщо коротко, вони розширювали мережу в пошуках правди. Найкращий спосіб навігації Інтернетом – це той, що віддзеркалює саму структуру всесвітньої павутини.

У такому підході немає нічого глибоко технологічного. По суті його вчить одна із найстаріших та найпоширеніших історій людства: притча про сліпих і слона. Вона походить із найдавніших буддистських, індуїстських та джайнських текстів, написаних майже чотири тисячі років тому. За сюжетом, група незрячих, обмацуючи різні частини слона, уявляє, що це багато різних об’єктів: змія, дерево, стіна. У деяких версіях історії через свою незгоду незрячі починають битися на смерть. Індуїстська «Ріґведа» підсумовує розповідь так: «Реальність одна, хоча мудрець говорить про неї по-різному».

Коли є сумніви, шукай другу думку, тоді третю, далі четверту. Якщо сумнівів немає, то ви самі, ймовірно, – частина проблеми!

Різноманіття та потужність соцмереж зумовлені тим, що це інструмент масової комунікації, чиї зв’язки йдуть в обох напрямках. Кожна дія одночасно і персональна, й глобальна. Ось чому, захищаючи себе онлайн, ми всі несемо ширшу відповідальність за захист інших. Уявляйте, що це зобов’язання нагадує, навіщо прикривати рота під час кашлю. Не тому, що це захищає вас, а тому, що це захищає всіх тих, із ким ви контактуєте, та всіх, із ким вони зустрічаються. Така етика відповідальності врешті-решт збільшує безпеку всіх. Те саме працює і в соцмережах.

Це підводить нас до останнього висновку щодо того, як керувати світом лайків та брехні, що стає вірусною онлайн. Щоб досягти успіху в цифровому майбутньому, потрібно вивчити уроки минулого, зокрема з найдавніших текстів. Однією з фундаментальних праць західної філософії та політики є «Держава» Платона, написана близько 520 року до н. е. Одну з