Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Цзя Жун і Цзя Цян тим часом ледве не щодня приходили вимагати гроші, і Цзя Жуй боявся, як би дід не довідався про його пригоди. Він і так весь змарнів од пристрасті до Фенцзє, а тут іще борги. На додачу до всього цілими днями доводилося зубрити уроки.

У свої двадцять років Цзя Жуй іще не був одружений, і невтоленна пристрасть до Фенцзє довела його, як кажуть, до «ломоти в пальцях». Не минулося безслідно й те, що двічі йому довелося тремтіти на холоді. Зрештою він занедужав. Усередині палило як вогнем, апетит пропав, ноги зробилися начебто ватяні, в очах рябило, уночі починався жар, удень долала слабість. З’явилося нетримання сечі, кровохаркання... Не минуло й місяця, як він зліг і не вставав з постелі. Заплющить очі — думки плутаються, мучать кошмари, починається марення. Яких тільки ліків не прописували йому лікарі! Цинамон, аконіт, витяжку із черепашачого щита, корінь майдуна й купини — Цзя Жуй прийняв їх кілька десятків цзінів, — нічого не допомагало.

Під весну хвороба загострилася. Цзя Дайжу збився з ніг, запрошував то одного лікаря, то іншого — все марно. Залишався лише один засіб — настій женьшеню. Але звідки міг узяти Дайжу стільки грошей? Довелося вирушити на уклін у палац Жунго. Пані Ван наказала Фенцзє відважити для старого два ляни женьшеню.

— Ми нещодавно готували ліки для старої пані, — відповіла Фенцзє, — після цього залишався ще цілий корінь женьшеню. Тільки вчора я звеліла його віднести дружині військового губернатора Яна.

— Запитай тоді у свекрухи, — наказала пані Ван. — І в Цзя Чженя, можливо, є. Збери хоч трохи й дай. Урятуєш людині життя, тобі зарахується!

Фенцзє пообіцяла, а сама нічого не стала робити — зібрала якісь крихти — трохи цянів, звеліла віднести Цзя Дайжу й передати, начебто це прислала пані, і більше, мовляв, немає.

Потім Фенцзє вирушила до пані Ван і сказала:

— Мені вдалося зібрати більше двох лянів женьшеню, які я відразу ж відіслала.

Цзя Жуй тим часом упав у відчай, він перепробував усі засоби, на них пішло безліч грошей, а полегшення не настало.

Та ось одного разу до воріт підійшов по милостиню кульгавий даос і заявив, що лікує хвороби, послані з неба як відплата за гріхи.

— Скоріше кличте цього святого, — крикнув Цзя Жуй служникам, — може, він урятує мені життя!

Цзя Жуй рвучко сів на постелі й почав класти поклони, б’ючись чолом об подушку. Служникам нічого не залишалось, як привести даоса.

— Милосердний бодхисатво, урятуй мене! — благав Цзя Жуй, учепившись у рукав ченця.

— Ніякі ліки не вилікують твою хворобу! — зітхнувши, мовив даос. — Тільки скарб, який я тобі дам! Дивись у нього щодня й залишишся живий.

Із цими словами чернець витяг із торби невелике дзеркальце з надряпаним на зворотному боці написом «Дорогоцінне дзеркало любові» і, простягнувши його Цзя Жую, пояснив:

— Це дзеркальце із храму Кунлін, що в області Небесних мрій, його зробила безсмертна фея Цзінхуань. Воно виліковує від хворості, викликаної грішними помислами й божевільними вчинками, наставляє на шлях істини, зберігає життя. У цей світ я приніс його для тих, хто знатний, розумний і талановитий. Але пам’ятай: ніколи не дивись у лицьовий бік дзеркальця — тільки в зворотний. Це — найголовніше! Це — найголовніше! Коли через три дні я прийду по дзеркальце, ти будеш здоровий!

Із цими словами чернець вийшов, хоч як благав його Цзя Жуй залишитися.

А Цзя Жуй взяв дзеркальце в руки, подумав:

«Дивний якийсь даос! Втім, чому б не подивитися?»

Подивився у зворотний бік і побачив кістяк. Швидко опустив дзеркальце, вилаяв ченця:

— Негідник! Здумав мене лякати! Ну, а якщо в лицьовий бік подивитися?

Подивився. І побачив Фенцзє. Вона манила його рукою. Божевільна радість охопила Цзя Жуя. Йому раптом здалося, начебто він сам входить у дзеркальце, з’єднується з Фенцзє, а потім Фенцзє виводить його із дзеркальця. Але заледве він дістався постелі, як дзеркальце перевернулося й перед ним знову постав кістяк. Цзя Жуя пройняв холодний піт. Він знову повернув дзеркальце лицьовим боком і знову побачив Фенцзє, що вабила його до себе. Так повторювалося три або чотири рази. Коли ж востаннє він захотів вийти із дзеркала, перед ним з’явилися двоє, надягли на нього залізні ланцюги й кудись поволокли.

— Постійте, я візьму дзеркальце! — несамовитим голосом заволав Цзя Жуй і більше не міг вимовити ні слова.

Ті, що за ним доглядали, бачили, як він упав горілиць, не зводячи широко розкритих очей із руки, з якої випало дзеркальце.

Цзя Жуй лежав у холодній клейкій калюжі й уже не дихав. Його швидко одягли, поклали на ліжко.

Цзя Дайжу і його дружина ридма ридали, паплюжачи й проклинаючи ченця:

— Ніякий він не даос, він — злий чарівник!

Цзя Дайжу наказав розвести вогонь і кинути в нього дзеркальце.