Читати книгу - "Пробуджена Енея"

нині виділених археологами епох”: “золоте покоління” – протонеоліту; “срібне” – неоліту; “мідне” – мідному віку; “героїчне” – бронзовому віку; “останній вік заліза” – ранньому залізному віку [506. 169].

Таким чином, говорячи про періодизацію української етнорелігії, можемо стверджувати, що вона значною мірою відповідає запропонованій М. Чмиховим схемі: Критаюга (перший, золотий, божественний вік), Третаюга (другий, срібний вік), Двапараюга (третій, мідний вік), Каліюга (четвертий, останній, залізний вік). Далі йде нове періодичне відродження цього кола, що відповідає арійським уявленням про циклічність часу.

Згідно Магабгарати, “Критаюга триває чотири тисячі років. Стільки ж століть займає її становлення і стільки ж – згасання. Третаюга триває три тисячі років. Стільки ж сотень років приходиться на її становлення і стільки ж на згасання. Тривалість Двапараюги – дві тисячі років. Її становлення і занепад тривають по двісті років. Каліюга триває тисячу років. На її становлення і занепад припадає по сто літ... По закінченню Каліюги знову починається Критаюга. Загальна тривалість юг – дванадцять тисяч років” [297. ІІІ. 186, 17–23].

У цій системі, вже навіть у самих металах, показано тенденцію до поступового погіршення людських якостей і життя суспільства, своєрідну ентропію. Зниження і профанування світоглядних основ і моральних норм, виражених поняттям дхарми (що відповідає слов’янській Праві), напрочуд точно відображає схему, намальовану мислителями нового часу Ф. Ніцше, Ю. Еволи, М. Еліаде та ін. Тут йдеться не про розвиток (так званий, прогрес) матеріальної культури, а лише про занепад праведних законів, які й спричинюють поступову деградацію суспільства, про що в Махабхараті говориться так: “У часи Крити дхарма (укр. Права – тут і далі вставка Г. Л.) – як бик з чотирма ногами, вона володарює над людьми безмежно, без хитрощів та обману. Настає Трета – тоді дхарма (Права) зберігає лише три чверті своєї сили, а четверта частина впадає в беззаконня. А в часи Двапари дхарма (Права) уже наполовину витіснена беззаконням. Далі несправедливість на три чверті воцаряється в світі, і на долю людської доброчинності випадає лише четверта частина... З кожною югою зменшується тривалість життя людей, послаблюється їхня мужність, розум, сила, духовна міцність. Царі, брахмани, вайш’ї та шудри... поступово починають дотримуватися лише видимості законів дхарми (Прави). Люди стануть торгувати дхармою (Правою), неначе м’ясом” [297. ІІІ. 188, 9–119; 506. 170]. Отже, міфологема погіршення людської породи відображає певну природну закономірність: “Покоління людей, як правило, деградують, іноді змінюють умови існування” [287. І. 212].

Виходячи з цих міркувань, можемо розвинути і доповнити запропоновану М. Чмиховим періодизацію слов’янського язичництва [Чмих. 506. 181–184].

1. Доба Великої Богині Матері (Досварожа епоха) – кам’яний вік з груповим або нестійким парним шлюбом, панівна роль жінки. Культ Рожаниць, Матері-Землі. Закон Прави (ведійська Рита) як гармонія всезагальної рівності, уявлення про Зодіак (приблизно VI – IV тис. до н. ч.) – етнічні спільноти пелазгів, трипільців.

2. Доба Сварога – Бога-Отця; утвердження віку металу та моногамної сім’ї; формування уявлень про душу; Права як гармонія рівних, але вже спеціалізованих у межах общини груп (мідний вік, близько IV – ІІІ тис. до н. ч.), трипільці.

3. Доба Дажбога – сина Сварожого; виникнення держави; зростання ролі чоловіка; монополізація знань жерцями; уявлення про безсмертя душі кожної особи, яка корисна суспільству; Права як гармонія нерівності (бронзовий вік, середина ІІІ – ІІ тис. до н. ч.); арійські плем’яні утворення.

4. Доба Перуна – сина Сварожого; розвинута держава; панівна роль чоловіка; Права як гармонія феодального суспільства; наступ інтернаціональних релігій з південного сходу; відхід від природного способу життя; поступова втрата етнічних знань та поступовий світоглядний перехід до монотеїзму (І тис. до н. ч. – ІІ тис. н. ч., залізний вік); арії, скіфи, слов’яни, руси, українці.

Отже, міфологічна періодизація має свої визначення для кожної з цих чотирьох епох, які в основному збігаються з археологічними: 1 (за даною схемою) – “золотий вік”, 2 – “срібний вік”, 3 – “мідний вік”, 4 – “залізний вік”. Як бачимо, язичницький світогляд пройшов етапи, які в цілому відповідають основним археологічним епохам. Однак, така схема є досить загальною, а назви періодів умовні. Крім того, в межах кожного з цих великих етапів слід виділити і конкретизувати менші періоди. Наприклад, “Доба Перуна” не тому так названа, що Перун має бути головним Богом цього періоду, а тому, що з’являється уявлення про нього як про чоловічу Божественну силу, охоронця війська, загалом як символ арійської цивілізації. М. Чмихов вважав, що існував певний прообраз Перуна, відомий у символіці Тільця, Бика, Тура, який був відомий уже трипільцям [506. 353].

Занепад Предківських знань на теренах України характерний найбільше для останнього періоду цієї доби – (ІІ тис.), тобто час привнесення чужої віри і примусове її впровадження. Слід враховувати також і те, що занепад язичництва відбувся не як природний процес еволюції етнічної релігії від політеїзму до монотеїзму. Монотеїзм, насаджений силоміць як чуже етнічне явище, лише замінив природну етнічну віру штучною “світовою”. Монотеїзм загальмував природний розвиток власної етнічної віри, а згодом поставив її під загрозу повного знищення. Отже, перехід від політеїзму до монотеїзму не був закономірним еволюційним явищем у межах однієї релігії, а лише збігом негативних етнічних контактів та історично-політичних обставин. Однак, і сама чужа монотеїстична релігія, будучи неприродним штучним витвором, виявилася нездатною творчо розвиватися еволюційним шляхом, а отже, залишилася закостенілою, догматичною, відірваною від сучасного життя і нового наукового світогляду.

Через це штучні монотеїстичні світові релігійні системи рано чи пізно мусять зійти зі світової арени і, закономірно, поступитися природним етнічним релігіям, які здатні саморозвиватися на рідному етнічному ґрунті. У зв’язку з першими ознаками етнорелігійного ренесансу, а також за схемою періодичних процесів статики і динаміки можна прогнозувати і 5-й етап розвитку релігії як в Україні, так і в світі.

5. Доба Відродження етнорелігій – (умовна назва – післязалізний вік, ІІІ тис.), відродження етнічних релігій на новому етапі розвитку людства, повернення до Предківських знань, екологізація моралі, природність існування на Землі, Права як новий космічний світогляд єдності різноманітного і нових взаємин з Богом-Богами. Микола Чмихов лише побіжно передбачив окремі штрихи нового (5-го періоду), зазначивши, що колись “принцип становості” порушився, руйнуючи й всезагальну гармонію суспільства, але на новому етапі деякі народи вже приступили до “демонтування” пролетарської системи “рівності”, віддавши переваги суспільній ієрархії. Він писав: “Настання нової епохи дещо випереджає настання відповідного їй природного циклу. Отже ми знаходимося, хоч би одною ногою, в новій історичній епосі”. Початок цієї доби він датував 2015 роком як “епоху Водолія”. Його праці суголосні думкам новітніх язичницьких мислителів: “язичництво виникло не тільки як найдавніша система світогляду предків слов’ян, але і