Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— От і чудово. Тоді тобі залишається виробити звичку автоматично, без роздумів відповідати на цей сиґнал встановленням щита проти куль. Не намагайся навчити себе реагувати на все відразу, це розпорошить твої зусилля. Зосередься на найголовнішому — леза, стріли, кулі, трунок. На жаль, для перших двох загроз не існує такого універсального захисту, тут просто треба бути пильним. Щоб ударити ножем, ворог мусить підійти до тебе впритул, а стріла, хоч і не виказує себе ще до пострілу, проте летить повільніше за кулю.

— А якщо застосують чаклунський… тобто звичайний порох, але без сиґнальних чарів? — запитав Бренан якомога недбаліше, намагаючись не показувати, що ця розмова про замахи вже почала лякати його.

Ейрін пирхнула:

— Дурниці! Жоден алхімік не наважиться виготовити порох без таких чарів. Інші чаклуни йому цього не подарують — нараз схоплять і вб’ють.

— Це точно, — погодилась Івін. — Тут у чаклунів немає двох різних думок, вони не збираються допускати, що їх убивали з допомогою їхнього ж пороху. Востаннє така спроба мала місце двісті років тому, під час війни між Майнаном та Лидавом. Тодішній майнанський принц, Ґрайм аб Ільтид, був чаклуном і на замовлення свого батька-короля виготовив партію пороху без сиґнальних чарів — спеціально для диверсійного загону, який мав знищити чаклунів, що допомагали в обороні Лидаву. А вже за тиждень і принца Ґрайма, і короля Ільтида знайшли мертвими в їхніх власних покоях — їх було вбито із застосуванням чарів. Убивць викрити не вдалося, проте найпоширеніша версія тих подій стверджує, що це зробили майнанські ж чаклуни. Дуже повчальна історія… Та про всяк випадок нас навчають виявляти і спалах звичайного пороху без попереджувального сиґналу. Відьомське чуття, на відміну від чаклунського, це дозволяє. — У присмерку Бренан помітив, як на її вустах промайнула швидка посмішка. — Цікаво…

Наступної миті їх оточило захисне плетиво, створене Ейрін.

— Ох! — сказала вона. — Ледве встигла.

— Та все ж таки встигла, — задоволено мовила Івін. А Бренанові пояснила: — Щойно я імітувала спалах такого пороху на відстані двадцяти кроків. Була певна, що після моїх слів Ейрін обов’язково перевірить, чи є в її „книзі заклять“ таке вміння. Воно, звичайно, було, бо Ґвен уже складала іспити на повноправну сестру. А мене цікавило, чи швидко це вміння засвоїться. Навіть якби Ейрін розгадала мій намір і встановила щит свідомо, то зробила б це або зарано, або запізно. Проте її реакція була миттєвою і вчасною — не обдуманою, а рефлекторною. Вона опанувала цю навичку за лічені секунди… Просто феноменально!

— А мені від цієї феноменальності знову голова розболілася, — поскаржилась Ейрін. — Навичка виявилася надто складною, щоб засвоювати її після келиха вина. І ніби ж навчилася це контролювати — а от не стрималась!

— Тепер ти мусиш навчитися контролювати й саму себе, — сказала Івін. — Контролювати та стримувати своє прагнення чимшвидше позбутися цієї „книги заклять“, дочитати її до кінця й викинути геть. Я розумію, вона дратує тебе. Мене б також дратувало, якби я мала знання, які ще не опанувала. Та раз так склалося, доведеться терпіти. Ґвен була здібна учениця, вона не обмежувалася лише обов’язковими для менших сестер темами, а багато вивчала додатково. Тож тобі дісталася досить грубенька книжечка, напхана дуже якісними знаннями з різних галузей маґії. Не поспішай читати її, примирися з думкою, що ти ще довго носитимеш цю книжку в собі. Тобі не конче вивчати її всю, щоб скласти іспити. І до речі, я б на твоєму місці не квапилася з цим.

— А я й не кваплюся, — відповіла Ейрін. — Річ навіть не в тому, що теорію мені доведеться вивчати самостійно. Зрештою, всі іспити суто практичні, і я б могла складати їх, отримуючи потрібні знання на ходу. Але так буде неправильно. Ідеться не про чесність — це інше питання, про яке можна довго дискутувати. Просто я ще не готова бути сестрою без додатку „менша“. Спершу маю стати справжньою відьмою — відчути себе відьмою, усвідомити, що я відьма, зрозуміти, що це означає. Загалом, я не дуже зважаю на думку інших, але в цьому питанні вона для мене важлива. Я піду на іспити лише тоді, коли переконаюся, що інші сестри, хочуть вони того чи ні, визнають за мною це право.

— Хочуть того чи ні, — повторила Івін. — Дуже вдале формулювання. Ти прагнеш визнання, але не бажаєш ставати заручницею тих сестер — а вони обов’язково будуть, — які з піною на губах торочитимуть про те, що ти ще не готова стати повноправною сестрою. Хай там як, а остаточне рішення про свою готовність ти залишаєш за собою. І це правильно. Правильно все, що ти сказала. Схоже, Первісна Іскра знала, що робить, коли обрала тебе.

Ейрін усміхнулася:

— Тут я цілком згодна з тобою. Кому-кому, а мені гріх нарікати на її вибір.

Бренан зітхнув:

— Ну, от! Ви знову заговорили про Іскру, як про розумну істоту. А казали ж бо, що не вірите в розумність Іскор.

— Ми й не віримо, — підтвердила сестра Івін. — Не віримо, що Іскри розумні по-людському. Водночас ми обидві відкидаємо крайні погляди частини сестер, які вважають Іскру просто певним надприродним об’єктом з величезною маґічною силою. Розповідь Ейрін лише підтвердила моє давнє переконання, що Іскри є живими нематеріальними істотами, які керуються не розумом, а переважно інстинктами. Скажімо, котів не можна назвати розумними, проте ми не заперечуємо, що вони мають почуття та бажання і на своєму примітивному рівні здатні приймати рішення. Коли кіт втрачає господаря, то шукає собі нового і намагається віднайти такого, що найкраще дбатиме про нього. Так само й Іскра не вселяється в першу-ліпшу ще не народжену дівчинку, вона дуже розбірлива, їй потрібна та, що зросте здоровою, розумною, красивою, спроможною опанувати маґію. Кожен, хто знає відьом, незалежно від свого ставлення до нас, погодиться з тим, що відбір таки є, і досить жорсткий. За всю історію Сестринства не було жодної кволої відьми, не було