Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Емісар 📚 - Українською

Читати книгу - "Емісар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емісар" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84
Перейти на сторінку:
чиїмось дірявим задом без бампера. Господи, як доїхати до тієї Польщі…

— Коли вже бензин подорожчає хоч до двадцятки за літр, щоб усі консервні б-банки…

— Ну навіщо ти так буквально? — обурюється Інга. — Навіщо перекручуєш? Нехай собі їздять. Чого не скажеш з нервів… І не треба тут! Не така вже я стервоза.

— Звісно, — зітхаю я. — Тобі рівних немає. Ти — найкраща…

Поки стоїмо, вона косить очима на криву турецьку шаблюку, яку я кинув на заднє сидіння.

— Ну, тепер я її точно у спальні повішу, — невесело сміється Інга. — Дозволяєш? Туди ж її не провезеш.

— Нічого, там я собі знайду.

Промовивши це, я зітхаю сам до себе. Інга не розуміє цього жесту. Ще б… Я ж так і не розповів їй, як дійшов до висновку, що саме та бутафорська шаблюка, куплена у Штатах, коли ми жили разом з Марком, вивела російську розвідку на нас. Ще б! Вони, стежачи за мною ще з першого перебування у Штатах, добре засвоїли мою дивну звичку завжди мати таке при собі, тому й уявляли, де мене можна підловити.

І я також не втримуюся, щоб не озирнутися. Після відновлення тренувань ця зброя знову наче зрослася з моєю рукою і витворяла у ній такі дива — що в одній, що в другій… Шкода, що доводиться залишати.

— Справжні документи не забув?

— Ні, — і я намацую у кишені свої теперішні «справжні» паспорти — український та закордонний, а також диплом про освіту. Їх доведеться везти таємно.

Інга скрушно хитає головою, зловивши якусь думку, але вирішує краще змовчати.

— Говори, ну…

— Та так, нічого… — відмахується вона.

— Однаково, кажи.

— Знаєш… — несподівано Інгу прориває. — От я завжди чоловікам дивувалася і буду дивуватися. Чого вам не сидиться? Чого бракує? Усе ж є! На життя вистачає, з такої катавасії живий виліз, що й не насниться! Жінка поруч, між іншим, така, що багато хто позаздрив би… Чого іще?! Ну чого?! Так ні! Він лізе ще кудись і пригоди на власну задницю шукає! Емісар довічний…

Останнє сказано глузливо і з неабияким сарказмом.

— Чому довічний? — не зрозумів я, пропускаючи повз вуха решту тиради. — З Емісаром давно покінчено. І забуто.

— А якого ж біса ти їдеш?! Подумай добре! Емісар хто такий? Людина, котра виконує у чужій країні якусь таємну політичну місію…

— А у моєї поїздки яка таємна політична місія? — викочую я очі. — Уперше чую!

Інга заспокоюється і починає пояснювати.

Я слухаю уважно, спочатку не розумію, а потім довго сміюся. Уявити все так вміє тільки вона.

— Ти повернешся?

Руки Інги спокійно тримають кермо, очі стежать за дорогою. І голос спокійний, діловий. Без найменшого натяку на здригання.

— Тільки не кажи, що закохалася.

— Ні, — зітхає вона. — Не переживай. На щастя, там у Мексиці це тільки здалося. Але хотілося б знати.

Інга є Інга. Що вдієш. Я стискаю її руку і дивлюся в очі, адже мені нічого приховувати.

— Повернуся. Можеш не сумніватися.

Нарешті машина зупиняється.

— Не передумаєш? — Вона дивиться тепер майже по-материнськи, щиро шкодуючи мене. — Це ж авантюра…

— Ні.

Ми з нею справді по-різному сприймаємо світ. Тому оце моє коротке і рішуче «ні» Інга відносить до свого «не передумаєш». Я ж ставив наголос на іншому — це не авантюра.

Будь-що я маю потрапити туди, адже для мене відтепер це питання життя і смерті. Я маю врятувати двох надзвичайно дорогих мені людей і крім мене цього не зробить ніхто у цілому світі. Тому за кілька тижнів я буду у Сполучених Штатах, хоч чого б це мені вартувало. Там розшукаю Дена Крейтона й обов’язково зустрінуся з ним. Інтуїція підказує, що мільйони духовного наставника «Яничарів» не зникли безповоротно у глибоких кишенях цього американця. Так, так… Ті самі мільйони, які після згаданих подій той, кого ми звикли називати Марком, таки не забув і не пошкодував «відстібнути» мені. А знайомий з моїми химерними мріями, він безпомилково визначив місце, куди їх можна було б найдоцільніше і найбезпечніше прилаштувати. Напевно, і я також для нього залишився насамперед людиною, яка теж має Мрію.

Але не їхнє повернення, як таке, жене мене у подорож, хоч ота «зелень» украй необхідна для порятунку тих двох, що зависли на краю безодні. Ден Крейтон — людина, яка дуже багато вирішує у Голлівуді, якщо взагалі не все. Так-так, у тому самому Голлівуді, про який усі чули і який є найпотужнішою машиною світової кіноіндустрії. Щось підказує мені, що ми з ним знайдемо спільну мову і гідне застосування частини цього капіталу, адже на все я не претендую. І от тоді станеться багато цікавого і непередбачуваного.

Вийшовши у відкрите море, галера несподівано змінить курс і повернеться до Кафи, де з безмежних рядів невільничого ринку хитрий та далекоглядний Мехмет, не встоявши перед спокусою, приведе загорнуту у таку ж саму тканину дівчину, яка говоритиме мовою невірних, як і полонянка. Підміну помітять, але ятаган у руці Тубілая звик захищати жінку на ім’я Марія, тож примусить навічно замовкнути незгідних. І вже невдовзі великий османський правитель Сулейман-паша, якого чомусь «заклинило» на бажанні мати дружиною красуню-українку, звеличить чорбаджі Мехмета, зробивши його начальником своєї особистої тепер уже сорокатисячної гвардії, а сам при цьому замість щирої та лагідної Марії отримає хитру та підступну відьму Роксолану, з якої і почнеться занепад великої Османської імперії.

Звісно, це не те, для чого варто їхати до Штатів, оглядаючись підсвідомо, чи бува який забутий агент їхньої розвідки не почує з відстані моє «праве» серце, хоч саме у цьому побачила суть поїздки прагматична Інга, охрестивши емісаром уже удруге. Мав я на увазі всю Османську імперію, щоб отак ризикувати. Це лише умова, необхідна у цьому разі. Тому її буде дотримано. І тоді відважний воїн Тубілай все-таки згадає своє справжнє ім’я, зрозуміє

1 ... 83 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емісар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емісар"