Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

— Звісно, якщо вам це завгодно. — Чужий підвівся на задніх лапах і націлив важкий удар передньою в голову Горицвітові. Той ледве встиг відскочити.

— Не дурій! — мовив Звіробій. — Сядь. У якій колонії ти був офіцером?

— Далеко звідси! Нашу колонію зруйнували люди, але мені пощастило врятуватись. Я довго блукав полями й лісами. Нічого дивного, що я почув про Ефрафу. Довго йшов до вас. Думав, що зумію стати вам у знадобі.

— Ти один?

— Так.

Звіробій знов задумався. Схоже було, що цей кріль і справді служив офіцером Оусли. Такого молодця залюбки прийняла б до своїх лав Оусла будь-якої колонії. Якщо все, що він наговорив, правда, то він має кебету, а то б як він уник погибелі при зруйнуванні колонії та не пропав у довгих блуканнях полями й лісами? А прийти він мав таки здалека, адже ніде навколо Ефрафи, скільки сягали її патрулі, не було інших колоній.

— Гаразд, — вимовив нарешті генерал. — Думаю, що ти станеш нам у знадобі, як ти сам висловився. Сьогодні про тебе подбає Горицвіт, а завтра вранці ти станеш перед Радою. А поки що гляди мені, не заводь бійки! Ми тут дамо тобі стільки роботи, що не до бійок буде!

— Дуже добре! — відказав Тлайлі.

Наступного ранку Рада розпочала обговорення втрат в офіцерському складі Оусли. Генерал Звіробій запропонував для спроби, зважаючи на брак гідних кандидатів, призначити офіцером «Мітки на задній лівій» того великого прибульця. Командиром і навчителем його мав бути капітан Кервель. Познайомившись з кандидатом, Рада схвалила цю пропозицію. До ні-Фрітха Тлайлі вже й став до виконання своїх обов’язків. Ранка на задній лівій лапі, де його мічено, ще кровоточила.

— …А коли треба вести мітку на сильфлай, — розповідав Кервель, — я сам виходжу й дивлюсь, яка погода. Звісно, попередня мітка посилає гінця з повідомленням, коли вони йдуть під землю, і він же розповідає про погоду. Але я завжди ще й сам вийду подивитись. Коли світить місяць, ми ставимо вартових щільніше, а самі весь час рухаємось, оббігаючи всіх, щоб ніхто не зайшов далеко. Але в дощ або вночі ми ділимо мітку на менші групи, які виходять на пашу одна за одною, і кожну веде свій вартовий. Коли погода зовсім нікудишня, ми просимо у генерала дозволу перенести сильфлай.

— А часто у вас кролі пробують тікати? — спитав Кучма.

Після обід Кервель і Гравілат, другий офіцер мітки, поводили його по норах і підземних ходах, напхом напханих кролями. Місцеві кролі справили на нього гнітюче враження: він ніколи не бачив такого невеселого, затурканого стада!

— Мені здається, що ними не так уже й важко керувати, — додав він замислено.

— Це правда, більшість не завдає нам клопоту, — підхопив нитку розмови Гравілат. — Але ніколи не скажеш, як, із чого беруться раптом прикрощі! От візьмімо, наприклад, хоч би «Мітку правого боку»! Здавалося б, найтихіша, найсумирніша в усій колонії мітка. Та одного чудового дня Рада вирішила ввести в мітку чотирьох глессілів. Чогось-то капітан Бурячок не поспішив приділити їм увагу зразу, й раптом ці заброди обдурюють його і вшиваються геть! І кінець кар’єрі капітана Бурячка! Що вже й казати про сердешного Гірчицю, що погнався за тими глессілями й загинув на залізниці… Таких подій не можна передбачити заздалегідь. Це — як удар блискавки й паралізує, заражає вмить, мов тхарн. Кріль, може, й не задумував ніякої втечі, а зненацька зривається й біжить! Його треба тут-таки збити з ніг, а то за ним кинуться й інші. Тут єдина рада: не ловити гав, пильнувати й пильнувати! А відпочинеш, коли доведеться, зрештою, на те й Оусла — давати лад у колонії.

— Треба тобі сказати, що ми зариваємо послід у землю, — сказав Кервель. — З цим у нас дуже суворо! Якщо генерал натрапить на буруб’яшки в полі, він заткне тобі твого хвоста в горлянку. А кролі не хочуть закопувати своїх буруб’яшків. Їм, бачте, хочеться жити природним життям, начхати їм на громадські інтереси! Ніяк не тямить, що загальне благо будується на злагодженій співпраці всіх з усіма! Тут було б тільки бажання карати, а порушники знайдуться… На дно канави для посліду ведуть окремі ходи. Кожна мітка повинна виходити лише через свій хід. У тій канаві є спеціальний вартовий.

— А як перевіряється, чи всі вернулися з сильфлаю? — спитав Кучма.

— Усіх кролів мітки ми знаємо в обличчя і перевіряємо, коли вони вертаються в нори, — відповів Кервель. — Кожна мітка має тільки дві вхідні нори, тож я сідаю біля однієї, а мій офіцер — біля другої. Кожен кріль знає, в яку йому йти нору, і я неодмінно помічу, коли хтось з моїх не спуститься вниз. Останні в хід спускаються вартові. Тепер про риття нір. В Ефрафі заборонено риття нір без дозволу Ради. Мабуть, найзручніша нагода для втечі, це коли звучить сигнал тривоги — скажімо, побачили людину чи лисицю. Звісно, тоді кожен кидається до найближчої нори. Та досі ще жодному з наших незадоволених не спало на думку, що можна кинутися не в нору, а в поле й далеченько забігти, поки помітять, що когось там бракує. Але який кріль кинеться назустріч елілям? Оце тобі й справжній сторож.

— Я просто в захваті від того, як бездоганно все у вас продумано! — сказав Кучма, зазначивши подумки, що його таємне завдання виявилось ще труднішим, ніж він того сподівався. — Докладу всіх сил, щоб усе як слід затямити! А скоро нам іти в патруль?

— Перший раз ти підеш у дозір під проводом самою генерала, — сказав Гравілат. — Як попобігаєш день-два з ним, то й перестанеш рватися в патруль. Він тебе швидко вхоркає! Хоча ти, Тлайлі, здоровань нівроку, а що набродився полями-лісами, то, може, й витримаєш цей випроб!

Цієї миті в нору спустився кріль із білим рубцем поперек шиї.

— Пане капітане!