Читати книгу - "Загублена, Гілліан Флінн"

Я постарався не здригнутися від її осудливого тону на слові «зрадник».

— А якби Гілпін був з Ніком під час поїздки до Ганнібала? — наполягав Таннер.— Якби Гілпін повсякчас був з Ніком? Він би знав, що ти не викидав ту сумочку?

— Емі знає мене досить добре, щоб передбачити бажання здихатися Гілпіна. Вона знає, що я не хотітиму, щоб чужинець спостерігав, як читатиму все це, і оцінював мою реакцію.

— Справді? Як ти можеш таке знати?

— Просто знаю,— знизав плечима я.

Я просто знав, просто знав.

— Третя підказка,— провадив я, вкладаючи її Таннеру в руку.

Ти, може, винним чуєшся, що привіз мене сюди.

Зізнаюся: незатишно мені тут, та гляди:

У нас не було вибору, де будувати дім,

Ми це обрали місце і зробили його своїм.

Несім в брунатну хатку своє кохання швидше,

Та з доброї все волі, коханий чоловіче!

— От бачиш, я неправильно це витлумачив, гадаючи, що «сюди» означає Карфаген, але знову вона має на увазі будинок мого батька, і...

— Це ще одне місце, де ти порав цю Енді,— здогадався Таннер. Він обернувся до моєї сестри.— Пробачте мою вульгарність.

Го тільки відмахнулася.

— Отож, Ніку,— провадив Таннер.— У нас є компрометуючі жіночі трусики в твоєму кабінеті, де ти порав Енді, а ще компрометуюча сумочка Емі у Ганнібалі, де ти порав Енді, а на додаток є компрометуючий склад таємних покупок — у повітці, де ти порав Енді.

— Е-е-е... так. Точно, все так і є.

— То що сховано у будинку твого батька?

Емі Еллют-Данн

Минуло сім днів

Я вагітна! Дякую тобі, Ноель Готорн. Тепер увесь світ це знає, от маленька ідіотка. Відколи вона викинула той коник на моїй варті зі свічками (хоча, звісно, я не хотіла, щоб вона відсунула на задній план саму варту зі свічками, та некрасиві дівчата люблять влаштовувати мелодрами), ненависть до Ніка почала зростати в геометричній прогресії. Цікаво, чи він узагалі може дихати з усією тією люттю навколо.

Я знала, що ключем до нескінченного, цілодобового, несамовитого, кровожерливого шоу Еллен Еббот буде моя вагітність. Неймовірна Емі сама по собі спокушає. Неймовірна Емі з дитиною під серцем просто непереборна. Американцям до вподоби прості речі, а що може бути простішим за любов до вагітних жінок. Вони наче каченята, чи кролики, чи собаки. Але все-таки мене розчаровує, що ці самовдоволені, егоїстичні пінгвініхи отримують таке особливе ставлення. Наче так важко розсунути ноги і дозволити чоловіку кінчити між ними.

А знаєте, що насправді важко? Вдавати вагітність.

Будьте уважні, бо це приголомшлива вигадка. Все почалося з безмозкої подруги Ноель. Середній Захід переповнений такими людьми — приязними, приємними, але з пластиковими душами. Легко надати форми і легко позбутися. Вся музична колекція тієї жінки сформована зі збірок, придбаних у сувенірній крамниці. Її книжкові полиці напхані дешевим лайном: «Ірландці в Америці», «Футбол у Міссурі: Історія в картинках», «Ми пам'ятаємо 9/11», «Щось тупе з кошенятами».

Я знала, що для мого плану потрібна піддатлива подруга. Людина, яку можна затуркати страхітливими історіями про Ніка, яка просто приклеїться до мене і якою можна буде легко маніпулювати. Подруга, яка матиме за щастя слухати мою маячню. Ноель була очевидним вибором. А коли вона розповіла, що знову вагітна, бо, мабуть, трійнят було недосить, я збагнула, що теж можу завагітніти.

Онлайн пошук: «Як спустити воду з унітазу перед ремонтом».

Я запрошую Ноель на лимонад. Багато лимонаду.

Ноель пісяє у мій злитий і зламаний туалет, ми обидві жахливо присоромлені!

Я маю невеличку скляну банку. Сеча з мого туалету йде у скляну банку.

Я розповідаю добре підготовлену історію про страх крові й голок.

Ховаю скляну банку в сумці та йду до лікаря (ой, не можу здавати кров, у мене жахлива фобія на голки... принесла сечу, це ж має підійти, спасибі).

Я отримую офіційно задокументовану вагітність.

Біжу до Ноель з добрими новинами.

Ідеально. Нік отримує ще один мотив, а я стаю милою зниклою вагітною леді, батьки страждають навіть більше, Еллен Еббот не втримується. Чесно кажучи, це було справді дуже хвилююче — нарешті стати офіційною обраницею Еллен серед сотень інших випадків. Це наче конкурс талантів. Ти робиш усе якнайкраще, а потім уже втрачаєш над усім контроль. Твоя доля переходить до суддів.

І, ой, Еллен справді ненавидить Ніка й обожнює мене. Я б воліла, щоб моїх батьків аж так не жаліли. Дивлюся на них у новинах. Мама перетворилася на скелет, вени на шиї нагадують кволі гілочки, завжди напружені. Бачу, що батька терзає страх, очі занадто розширені, посмішка натягнута. Він — досить вродливий чоловік (зазвичай), але тепер почав нагадувати карикатуру: одержима лялька-клоун. Знаю, що мала б їх пожаліти, але просто не відчуваю жалощів. Я все одно ніколи не була для них чимось більшим за символ, за ходячий ідеал. «Неймовірна Емі» во плоті. Не налажай, ти ж Неймовірна Емі. Наша одна-єдина. Зі статусом єдиної дитини приходить несправедлива відповідальність: ти ростеш, знаючи, що не маєш права розчарувати, навіть померти не можеш. Неподалік не вештається заміна — ти сама-одна. Таке життя змушує тебе почуватися відчайдушно бездоганною, а ще наповнює владою. Таким чином народжуються деспоти.

Вранці я прогулялася до офісу Дороті, щоб запастися содовою. Це манюсінька кімнатка, оббита дерев'яними панелями. Стіл, здається, не має іншого завдання, окрім як зберігати колекцію снігових глобусів, причому з якихось абсолютно нецікавих місць: Галф-Шорз у штаті Алабама, Гіло у штаті Арканзас. Коли дивлюся на ті глобуси, то не уявляю раю, а внутрішнім зором бачу лише перегрітих селюків з сонячними опіками, які волочать за собою волаючих дітей, ляскають їх однією рукою, а другою стискають пластикову тару з теплими напоями з кукурудзяного сиропу.

Дороті десь дістала плакат ери сімдесятих з кошеням на дереві — «Тримайся там!». Вона вивісила цей плакат абсолютно щиро. Мені подобається уявляти, як вона перетинається з якоюсь самозакоханою сучкою з Вільямсбурга, що носить зачіску Бетті Пейдж і окуляри-кішечки, а для повної іронії має такий самий плакат. Залюбки уявляю, як вони намагаються домовитись. Іронічні люди завжди розклеюються, стикаючись зі щирістю. Це їхній криптоніт.

На стіні біля автомата з содовою Дороті приліпила ще один свій діамант. Там маленький хлопчик заснув на унітазі — «Занадто втомлений, щоб дзюрити». Оцей хочеться вкрасти: засуну нігтик під старий жовтий скотч, а тим часом відвертатиму увагу Дороті теревенями. Закладаюся, що