Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Меч Сагайдачного 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

190
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч Сагайдачного" автора Віктор Вальд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 95
Перейти на сторінку:
class="p1">— Доки формувався диван[232] великого султана, відбувалися призначення і ділили титули й землі, ніхто не звертав уваги на гнів кизляра-аги. А той чорний євнух — головний в гаремі султана і відповідальний за все, що відбувається у внутрішніх покоях. І за формування нового гарему, і за переселення колишнього гарему вбитого султана відповідальність лежить на ньому. І ось минулої ночі він усе-таки зумів припасти до вуха султана Мустафи і шепнути йому про те, що трапилося. А сталося дуже сумне. Оскільки це подія державної ваги, то вирішення цієї проблеми мають винести на засідання дивану великого султана...

— І про що мова? — щось передчуваючи, запитав Іван Сірко.

— Під час заворушень із гарему безслідно зникла одна з аджемі[233]. Султанові Осману, який мріяв про великі походи, було не до новеньких наложниць. Але дівчину продовжували готувати в надії, що на неї зверне увагу падишах. Вона читала Коран арабською, писала османською, грала на музичних інструментах, танцювала, співала, шила й вишивала. І за кожен проведений у гаремі день отримувала шість акче...[234] Можливо, її помітив би і султан Осман. Можливо, навіть дозволив би ощасливити себе. Але немає вже султана Османа. А зараз немає і тієї аджемі, а ось запис у величезних книгах гарему є. І, згідно з тим записом, дівчина повинна бути. А її немає. Ні живої, ні мертвої. Отже, вона втекла або значно гірше — її викрали. За день провели розслідування і з’ясували, що в коридорах гарему було вбито трьох яничарів. Четвертого не вбили, щоб не забруднити в крові його яничарський одяг. І його знайшли по слідах крові на тому одязі, що був на його товаришеві і в який він переодягнувся. Ось тут і з’ясували, за допомогою розпеченого заліза, що він злочинець і вчинив замах на державну честь. А ще з’ясували, що незадовго до того, як втратити свідомість, він бачив яничара з характерною плямою під нижньою губою. З’явилося припущення, що саме той яничар і викрав ту нікому вже не потрібну аджемі, яка, згідно із записами в книзі, є особистою власністю султана і могла стати його дружиною! Виходить, що той яничар із плямою під губою викрав хай імовірну, але дружину падишаха! Для османів питання честі, а тим паче пов’язані з дружиною, — це питання життя і смерті. А для держави османів викрадення з гарему — це однаково, що для Європи викрадення королеви! Вже за годину люди беджекбаші[235] перевертатимуть кожну крамничку, заглядатимуть у вози кожного арабаджи[236], опитуватимуть мешканців і шукатимуть, шукатимуть, шукатимуть. Можеш бути певен: хтось бачив, як два яничари входили в мій дім, і один із них мав характерний знак під губою.

Це неймовірно, але Іван розсміявся.

— Тобі весело від того, що мій будинок згорить, а мої діти будуть продані в рабство? Тебе і дівчину порубають на шматки, а потім згодують левам, щоб і сліду не залишилося. Але ви на це йшли усвідомлено. А мене про це не попередили, — почувся докірливий голос Авраама.

— Ні, я цього не бажаю. Адже ти допоміг нам у скрутну годину, і ми розраховуємо на багаторічну співпрацю з тобою і твоїми людьми. А сміюся я тому, що радію, що тільки сьогодні почнеться цей пошук. Тому що саме сьогодні той день, коли ми покинемо Стамбул. А щоб убезпечити тебе, твій будинок і твою сім’ю, я виявлю себе, доки Йонатан і дівчина добиратимуться до Сарієра...[237]

— Але ж там фортеця Румеліхісар і великий гарнізон?

— А ще ліс, зарості, персиковий сад і круті береги Чорного моря! Я поясню Йонатану, де його чекатимуть. Потрібен тільки візок і арабаджи...

— Візок і двох мулів я дам. А людини немає! Якщо схоплять мою людину, вона видасть мене, і тоді горе спіткає мою сім’ю. Від усіх інших звинувачень я відкуплюся.

— Але потрібна людина, яка знає, як туди дістатися. Або принаймні той, хто може запитати дорогу і не викликати своєю вимовою питань. Адже тоді Йонатану і Ганні не уникнути страшної смерті. Де нам узяти таку людину? Надійного, а найголовніше — відважного!

І тут із-за кущів піднявся Богдан:

— Це я. Я врятую Ганну! Я знаю турецьку мову, і я добре знаю ці береги йде фортеця Румеліхісар. Придивлявся, поки грав у шахи, — з усмішкою закінчив він.

Довго й уважно дивилися на Богдана козак Сірко та сефард Авраам.

* * *

Пан Дзевульський нервово поглядав на нюрнберзький хронометр. Дивовижний прилад на заводній пружині вказував стрілкою на половину між цифрами дев’ять і десять[238]. Антонім ще раз перевірив завод пружини і сховав це позолочене яйце в кишеню свого халата. Ще трохи — і про угоду з козаком Сірком можна буде забути. Себто руйнувалася надія на тріумфальне повернення пана помічника комісара і на його подальшу кар’єру. А пан Дзевульський повірив цьому Іванові. Повірив, тому що переконався — це не просто козак, а людина з багатьма достоїнствами, вміннями і... таємницями.

Пан Дзевульський пройшовся вздовж високого берега моря в бік персикового саду, але, не дійшовши двох десятків кроків, повернувся на колишнє місце. Постоявши з притуленою до чола рукою і нічого приємного так із-під неї й не побачивши, Антонім спустився крутою стежкою до моря. Тут на великому валуні сидів по-козацьки стрижений і з величезними вусами садівник Гасан — у заношеному довгому гемпеке[239], без штанів і головного убору. Морська хвиля вже до блиску віддраїла його голі п’яти, а він сам зранку викурив сьому люльку.

— Прийде! — русинською протяжно мовив Гасан і накреслив великим пальцем ноги щось на піску під водою.

— Прийде, прийде... А не йде! — спересердя вигукнув Антонім. — Може, ще раз перевірити, подивитися, прощупати, га?

— Який ти, ляше, неспокійний. Нізащо б з тобою в засідку не сів. Вже сто разів за ці два роки перевірив, подивився, прощупав. Невже ти думаєш, що я весь час у саду джмелів ганяв? Я свою справу знаю, тому тут і залишений. Ну ось! Чуєш? Здається, Сірко на підході...

— Нічого не чую, — сердито буркнув пан Дзевульський і поліз по глинистій стежці вгору.

Глянувши за звичкою на «нюрнберзьке яйце», він знову приклав долоню до лоба і подивився на дорогу, яка вела зі Стамбула. Тепер, не дуже чітко, але й він почув звук пострілу, а потім і другий.

Значить, усе-таки

1 ... 82 83 84 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"