Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Полювання на чорного дика 📚 - Українською

Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

299
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полювання на чорного дика" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:
перебування у Швейцарії Марко потерпав за своїх. Якби не Флемінг, то, мабуть, з’їхав би з глузду. Поки він був у Швейцарії, домашні пережили початок гітлерівського «Бліцу» — військово-повітряної операції, що мала за мету поставити Англію на коліна.

Житлові квартали бомбили з перших днів. Лізин музей евакуювали, всі співробітники до кращих часів роз’їхлися по заміських житлах, до рідних чи друзів, аби вберегтися від бомбардувань.

У маєтку тітоньки Мег, уродженої графині Сеймур, було відносно безпечно. Власне, більше їм і тікати не було куди. Про всяк випадок у домі є глибокий підвал із запасами їжі та води. Ліза, діти, тітонька Мег і кілька людей прислуги завжди встигнуть заховатися, якщо раптом почнеться авіаналіт. А ще звідти просто до озера веде старий, але абсолютно придатний для пересування підземний хід. У ньому можна було пересидіти найлютіше бомбардування, навіть коли б маєток стерли на порох.

Дмитрик народився тут, у «Ластівці». Таке ніжне, блакитнооке, біляве хлоп’ятко-ластів’ятко! Його синочок.

Марко пригадував: він тільки приїхав із міста — у Візи почалися перейми. Він одразу зателефонував до Лондона містеру Фаєнсу, з яким Шведи мали попередню домовленість. Той вирушив до Вілтшира своїм автомобілем без розуміння, що таке ґрунтова дорога, і Марко, передчуваючи недобре, погнав йому назустріч. Автомобіль лікаря Фаєнса, як він і передбачав, загруз просто посеред болота, де і простояв одиноко цілу добу, поки Ліза не народила…

Подумати тільки! У них із Візою двоє діток! Дасть Бог, вони переживуть цю війну, якою б похмурою не була реальність. Хоч насправді він усвідомлював: усе тільки починається… Світ ще не розуміє, з чим йому доведеться стикнутися і чому доведеться протистояти. Що буде далі з Великою Британією, як зміниться її доля…

Але наразі головне — Ліза і діти зараз у безпеці. А тепер — і його батьки, дякувати Богу і дядьку Альберу, теж мають надійний прихисток у Швейцарії.

А тим часом уже після перших німецьких авіабомбардувань Лондон перетворився на страхітливе видовище. П’ятнадцять ночей підряд із настанням темряви принишклу столицю Англії накривало дике ревіння сирени — попередження про початок нової повітряної атаки. Далі усе тонуло у скаженому гудінні двигунів. Чорними тінями ворожі літаки наближалися до міста.

Доки, промисловий Іст-Енд, житлові квартали центрального Лондона — усе палахкотіло вогнем. У відповідь на повітряні атаки ворога із землі вогняними залпами відповідали гармати британської ППО. У такі миті, красномовно переповідав Флемінг, здавалося: ще трохи — і небо впаде на землю…

Вони бомбили Лондон цілеспрямовано і ретельно, «прасували» англійську столицю день за днем, перетворюючи на руїни цілі квартали.

Загони громадянської оборони не мали спочинку, витягуючи з-під завалів ще живих, поранених і загиблих. За словами Флемінга, авіабомби залишали після себе такі здоровенні й глибокі вирви, що міський автобус, потрапивши в одну з них, виглядав просто сірниковою коробкою…

Власне, завтра Марко і сам усе побачить. Ось тільки поверне додому, побуде з Лізою і дітьми, а вранці до Лондона. Чи того, що від нього зосталося.

Корнуелл зачекався.

Марко згадав, як перед від’їздом всім у маєтку наказував: увечері ніякого світла! Вікна жилих кімнат і приміщень спішно затулили важкою світлонепроникною тканиною. У підвалі облаштували сховок. Знайдеться місце, навіть якщо хтось випадково забреде і шукатиме притулку.

Проте тітонька Мег із Лізою не обмежилися власного безпекою. Двічі на тиждень вони відправляли з машиною місії Червоного Хреста здоровенний кошик із молоком, маслом, медом, сиром, свіжевипеченим хлібом та вареною картоплею у госпіталь для тих, хто залишився без даху над головою і їжі. То, звісно, була крапля у морі, але й вона ставала для когось порятунком.

Ворота до маєтку були прочинені. В’їхав по скрипучому гравію у порожній двір, розвернувся. Зазвичай у таку мить його зустрічав хтось із прислуги тітоньки Мег. А зараз нікого… Усі домочадці, мабуть, пораються на городі і в саду. Тепер господарство тітоньки Мег стало засобом виживання для них усіх…

Вперше зітхнув із полегшенням. Він нарешті вдома! Прочинилися двері. На порозі з’явилося жваве хлоп’я. А услід за ним, спираючись на паличку, вийшла і сама тітонька Мег. Пригладила рукою біляві кучерики Дмитрика.

— Ну, біжи, біжи… — проказала тихенько.

Дмитрик, стрибнувши зі сходинок, помчав до Марка щодуху, з розбігу просто у розгорнуті обійми.

— Татусю! Татусю!

Марко підхопив його, підкинув угору. Пригорнув до грудей.

— Хто це, хто це прибіг до мене? — запитав, лоскочучи його. — Хто цей парубок?

— Це я, палубок Дмитлик… — відповів хлопчик українською, заливаючись сміхом.

— Не забув? Пам’ятаєш? — Марко поцілував малого у маківку. Біляве волоссячко пахло солодко, молоком. — А мамуся ж де? Маргарита? Чого не виходять, не зустрічають? — поцікавився Марко уже англійською.

Хлопчик знизав плечиками.

— Немає мами… І Малгусі теж…

— Як то немає? А де ж вони? — усміхнувся малому Марко. — Ану, ходи, запитаємо тітоньку Мег, да наші мамуся і Маргуся? Пішли, пішли, Дмитрику! Подарунки зараз будуть!

Тітонька Мег з порогу здивовано оглядала Маркове авто.

— З приїздом, — проказала вона тихо. — Слава Богу, ви живі-здорові. — Чоломкнула його у щоку і знову стривожено поглянула на автівку.

— І вам, тітонько Мег, дай Бог здоров’я, — відповів він. — А Ліза з Маргаритою де? Чому не зустрічають?

— Як то де? — тітонька Мег підвела погляд на Марка. — Я гадала, вони з вами приїхали…

Марко оглянувся на авто так, наче Ліза з донькою і справді могли зараз з’явитися біля автівки.

— Ні… — похитав Швед головою, — ні Лізи, ні Марго зі мною немає… А чому вони мають бути зі мною?

На обличчі тітоньки Мег з’явився тривожний вираз.

— Марку, Ліза мала повернутися з вами… — тривожно проказала та. — Вона ще вчора поїхала з Марго до Лондона…

Швед застиг на місці. Подивився на Дмитрика, потім на тітоньку Мег.

— Тобто — до Лондона? Навіщо? Ліза не знала, коли я маю повернутися. І я, власне, не з Лондона зараз приїхав… Тітонько, це такий жарт?

— Та ні… — похитала вона головою, — зачекайте, зачекайте, Марку… Дивіться… — голос старої затремтів, як і рука, якою вона стискала паличку. — Вчора до нас мала заїхати автівка Червоного Хреста. Ми ж двічі на тиждень передаємо нею, що можемо зібрати, у місто. Автівка не приїхала чомусь… Може, щось сталося… мені не відомо. Але Елізабет вже зібрала повний кошик харчів, якісь теплі речі і вирішила завезти то до Лондона сама.

Марко зблід. На щоках заходили жовна.

— Тобто… вона ще вчора поїхала до Лондона? З Марго?

— Так… Якоюсь попуткою, військовою автівкою. Марго взяла із собою, — тітонька Мег важко зітхнула. — Я намагалася її відмовити, та вона мене

1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полювання на чорного дика"