Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Темні таємниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Темні таємниці"

352
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Темні таємниці" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Темні таємниці» була написана автором - Андрій Анатолійович Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи / 💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Темні таємниці" в соціальних мережах: 

Піщане – селище з поганою славою. А все тому, що в його околицях вже давно зникають люди, і найчастіше – молоді. Одного разу поліція знаходить там само тіло 26-річного Євгена. Це шокує Ольгу, адже Євген був хлопцем її доньки Яни, з ним вона втекла з дому. Ольга відчуває, що донька в небезпеці, та поліція не квапиться шукати дівчину. Тому Ольга звертається до колишнього правоохоронця Вадима Чотара. Його вже давно цікавить те, що коїться поблизу Піщаного, особливо в зачиненому старому пансіонаті… Ольга і Вадим заглиблюються у пошуки Яни, але хтось навмисне збиває їх зі сліду. Той, хто боїться, що вони розкриють усі темні таємниці Піщаного…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

Андрій Кокотюха

Темні таємниці

Ця книга – художній твір. Усі події вигадані автором.

Будь-які збіги з прізвищами реальних осіб та фактами, котрі мали місце в житті, – випадкові.

Він вийшов із хижі й рушив до колодязя. Ворони, мов незмінні вартові, як і раніше стерегли заросле бур’яном поле за колючим дротом. У їхніх рухах було щось механічне, вони нагадували бляшаних птахів, виставлених у вітринах магазину іграшок, синюваті дзьоби блискали металом. Вони, мов за командою, повернули голови в бік Жульєна, утупившись у нього ґудзиками очиць, і в них читалося: «Ну що, приятелю, тут ми – в себе. Побачимо, що буде з тим, хто насмілиться нас потурбувати».

Серж Брюссоло. Зимові жнива

Пролог

Утікач

Його звуть Євгеном, йому двадцять шість років, він тікає від неминучої смерті.

Утікач покладав надії на світлу, місячну й зоряну ніч. Удень ще міг дати собі раду. Хоч справді переоцінив свої можливості вродженого містянина, думаючи, що зможе прижитися на природі, далеко від цивілізації. Коли ж подумки, а частіше – пошепки молив Бога, у якого дотепер не вірив, аби Він, добрий та милосердний, вивів із хащ, котрі раптом стали непролазними, ближче до асфальту.

Де дорога – там машини, де машини – там люди.

Євгенові хотілося добігти до них чимшвидше.

Він знав: утечу вже помітили й напевне відрядили погоню.

Кілька разів зупинявся, переводячи подих. Адже задихатися почав одразу, як стартонув, далося взнаки принципове ігнорування фізкультури й спорту. Колись піддався загальній моді на здоровий спосіб життя, навіть спробував бігати зранку. Вистачило на чотири дні, але просто так не здався – вирішив займатися вечорами. Тут набридло вже після другої спроби, і він написав у Фейсбук величезний текст. Висміяв усіх, хто прагне йти за буржуазними трендами й тому втрачає себе справжнього. Насправді є вищий шик іти проти течії. Не кожен може собі дозволити робити це й зізнаватися публічно – настільки, наскільки можна вважати публічним простір соціальних мереж.

Написав і забув.

Завжди викидав із голови зроблене вчора. Жити треба сьогодні, думати про завтра, дивитися вперед. Озиратися, рефлексувати нехай лишиться вибором невпевнених у собі, обтяжених купою комплексів. Євген навчив себе не зважати на чужі думки ще зі школи.

На свій п’ятнадцятий рік народження вперше втік із дому й дві доби тинявся Києвом, ночуючи на вокзалі. Вважав його ідеальним місцем: завжди повно людей, які прийшли сюди випадково, довго не затримуються й не звертають уваги одне на одного. Серед них можна розчинитися, стежити, лишаючись не поміченим, насичувати себе óбразами – те, що треба справжньому художнику.

Батьки шукали з міліцією, але марно. На третій день Євген повернувся, аби довести: нічого з ним не сталося, має котяче право ходити, де хоче, й жити сам по собі. Охоче погодився піти з мамою до якихось дорогих лікарів, чемно відповів на всі запитання, пройшов потрібні тести, дав зробити з собою купу різних процедур. Потім тішився з розгубленості дипломованих мозкоправів: нічого не знайшли, жодних відхилень, визнали психічно здоровим. Виписали якісь таблетки, Євген дисципліновано ковтав їх. А пропивши курс – знову подався з дому, цього разу на тиждень. Аби заспокоїти батьків, акуратно дзвонив двічі на день. Де спить, не казав, бо для чого комусь знати про нових знайомих, які пустили під крило. Нічого не вимагали, поводилися так само вільно, як він, плювати хотіли на зовнішні правила й умовності.

Відтоді Євген шукав себе.

Звідси – ота невдала спроба вписатися в здоровий спосіб життя.

Але саме після допису Євген знайшов Яну. Вона своїм здоровим життям пишалася, і вони доповнили одне одного. Так він вважав, а вона не заперечувала.

Незнайомка тоді написала: вони думають однаково, отже, однієї крови. Захотіла зустрітися. Це сталося ввечері того ж дня. Гуляли до ранку, лягли й прокинулися разом. Ще за дві доби вирішили ніколи не розлучатися.

Тепер Євген її кинув.

Спершу гризло зсередини. Адже мусив би придумати, як витягнути подругу з пастки, лише тоді накивати п’ятами разом. Щось підказувало: справжні мужчини мають чинити саме так. Проте він знайшов причину, чому тікає сам, і довго переконував себе – усе робить правильно. Швидко дістанеться до цивілізації й людей, приведе допомогу. Розкаже, що бачив, і Яну врятують.

Якщо ж схоплять і його, з надіями на треба прощатися.

Євгенові навіть не вступило в голову подумки просити в дівчини пробачення. Переживе тих кілька годин, поки Яна гадатиме, що її зрадили й кинули напризволяще. Щойно він влетить у лігво на поліцейській машині, щойно винесе дівчину на руках, вона все зрозуміє й переконається, хто насправді її герой.

Він укотре зупинився.

Відстані, які пробігав із кожним наступним відчайдушним ривком, ставали дедалі коротшими. Утікач задихався, йому бракувало повітря, він притулявся до найближчого стовбура й жадібно хапав повітря ротом, мовби викинута на берег риба. Одного разу підкосило, не втримався на ногах, упав на коліна, потім – на чотири. Ледве встиг упертися руками в землю, аби не заорати носом. Постояв так. Дочекався, поки в очах перестане рябіти. Далі труснув головою й неабияк здивувався власному вчинкові: раптом ліг на живіт, притулив до землі вухо.

Лежав і слухав, чи не чути гонитви.

Нічого не почув, але вставати не хотілося. Хоч спекотне літо стояло в розпалі, тут, у лісі, розкинутому в болотяній місцевості, ще й поблизу звивистої водойми, було вогко. Не холодно, проте Євген змокрів, футболка неприємно липнула до тіла, а джинси вже натирали в пахвині. Та все одно щасливий фінал кортіло отак влягтися й нікуди не бігти. Дочекатися світанку, адже влітку сонце сходить рано. Коли побіг, годинник на дисплеї мобілки показував початок дванадцятої. Телефони не забирали, бо там, куди занесло Євгена з Яною, стільниковий зв’язок не ловив. Тоді це не злякало й не зупинило. Навпаки, вони хотіли забратися чимдалі й з’єднатися з природою. Жити, як хочеться, і займатися лише тим, що могло прогодувати. Та й то – мінімально, обоє виявилися невибагливими до їжі.

Тепер же він шкодував про їхній вибір.

Усе ж зв’язок із зовнішнім світом треба мати.

Євген перевернувся на спину, витягнув телефон із кишені штанів, натиснув кнопку. Висвітився час: 01 : 30. Він тікав уже третю годину й відчував себе повністю знесиленим. Чим довше лежав,

1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темні таємниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темні таємниці"