Читати книгу - "Поліція"

Він знову зосередився на стелі. На ній не було ніяких слідів, але це й зрозуміло, в гіпсовій панелі можна вирізати великий отвір, потім його закласти, зашпаклювати і пофарбувати усю стелю. Харрі вирішив, що це можна виконати за півдня, якщо працювати ефективно.

Він встав на крісло, поставивши ноги на підлокітники, і спрямував кінчик лома у стелю. Хаген правий: якщо слідчий без поліцейського посвідчення й ордера на обшук розламає стелю без згоди власників приміщення, суд напевно не візьме до відома можливі докази, здобуті таким шляхом.

Харрі ударив. Лом пробив стелю з глухим стогоном, і на обличчя йому посипалася біла крейда.

Харрі був не поліцейським, а усього лише стороннім консультантом, не учасником слідчих дій, а приватною особою, яку, відповідно, слід було особисто притягнути до відповідальності і засудити за вандалізм. І Харрі був готовий відповісти за свій вчинок.

Він заплющив очі й відвів лом убік. На лоб і плечі посипалися шматочки гіпсу. І запах. Тепер він став ще сильніший. Харрі знову заніс лом, збільшив отвір і огледівся у пошуках того, що можна було б поставити на крісло, щоб заглянути в діру, що утворилася.

Але знову той рух біля вікна. Харрі зістрибнув на підлогу і підійшов до вікна, приставив до скла долоні, щоб відгородити світло, і нахилився до скла. Але, окрім силуетів яблунь, він нічого не зміг розгледіти. Деякі гілки легко погойдувалися. Може, од вітру…

Харрі знову обернувся обличчям до кімнати, побачив великий пластмасовий ящик з "ІКЕА", поставив його на крісло і вже хотів забратися нагору, як раптом з боку коридора пролунав якийсь звук. Клацання. Він зупинився й прислухався. Але більше звуків не було. Харрі здригнувся. Просто старий дерев’яний будинок тріщить під поривами вітру. Він виліз на пластмасовий ящик, обережно випростався, сперся руками об стелю і просунув голову в отвір у гіпсовій панелі.

Сморід був настільки пронизливим, що очі його вмить наповнилися сльозами, і йому довелося напружитися, щоб продовжувати нормально дихати. Запах був йому знайомий. Плоть на тій стадії розкладання, коли вона випускає гази, небезпечні для того, хто їх вдихає. Тільки одного разу він вдихав запах такої ж сили: коли вони виявили труп, що пролежав у темному підвалі два роки, і зробили дірку в поліетилені, в який він був загорнутий. Ні, смердів не гризун і навіть не сімейство гризунів. Усередині було темно, світло не потрапляло в отвір, але прямо перед Харрі щось лежало. Він чекав, поки зіниці повільно розширювалися, щоб бачити при такому мізерному освітленні. А потім він побачив. Дриль. Ні, електричний лобзик. Але позаду лобзика було ще щось, чого Харрі не міг розгледіти, просто відчував фізично. Щось. У нього несподівано перехопило горло. Звук. Кроки. Під ним.

Він спробував вийняти голову з діри, але вона неначе зменшилася в розмірах і стиснулася навколо його шиї, щоб замурувати його разом із мертвим. Відчуваючи наближення паніки, Харрі просунув пальці між шиєю і нерівним краєм отвору і став відривати від нього шматки. Вивільнив голову.

Кроки стихли.

Серце у нього відчайдушно колотилося, і він почекав, поки воно не заспокоїлося. Потім дістав з кишені запальничку, сунув руку в отвір і запалив її. Він уже збирався просунути голову туди, аж раптом помітив дещо. Поліетиленова фіранка між спальнею і вітальнею. За нею щось було. Силует. За фіранкою хтось стояв і дивився на нього.

Харрі прокашлявся:

— Катрино?

Відповіді не було.

Харрі пошукав поглядом лом, кинутий десь на підлогу, побачив його і спустився вниз із крісла так тихо, як тільки міг. Він поставив ногу на підлогу, і тут знову почув якийсь рух Він зрозумів, що не встигне дотягнутися до лома. Голос був майже веселий:

— Ну от, ми знову зустрілися.

Харрі підняв голову. Оскільки він дивився проти світла, у нього кілька секунд пішло на те, щоб упізнати того, хто стояв перед ним. Він тихо вилаявся про себе. Мозок шукав можливі сценарії розвитку подій у найближчі миті, але не знайшов жодного, зациклившись на питанні: "Дідько, що тепер буде?"

Розділ 29

На плечі у неї висіла сумка. Вона зісковзнула вниз і впала на підлогу із напрочуд важким звуком.

— Що ти тут робиш? — запитав Харрі захриплим голосом і несподівано подумав, що у нього сталося дежав’ю.

І відповідь її прозвучала знайомо:

— Тренувалася в залі для єдиноборств.

— Це не відповідь, Сільє.

— Ні, відповідь, — вимовила Сільє Гравсенг, виставивши вперед стегно. Вона була одягнена в тонку спортивну куртку, чорні легінси й кросівки, а волосся зібрала у хвіст. Дівчина хитро посміхнулася: — Я була в спортзалі і побачила, як ти виходиш з академії. І пішла за тобою.

— Навіщо?

Вона знизала плечима:

— Можливо, для того, щоб дати тобі ще один шанс.

— Який ще шанс?

— Зробити те, що ти хочеш.

— А саме?

— Гадаю, про це не обов’язково говорити вголос, — вона трохи схилила голову до плеча. — Я прочитала це на твоєму обличчі в кабінеті у Крона. Твоє обличчя не можна було назвати безстороннім, Харрі. Ти хочеш мене.

Харрі кивнув на сумку:

— Ці твої тренування — щось подібне до курсів для ніндзя з використанням різної зброї?

Він говорив захриплим голосом, бо в роті у нього пересохло.

Сільє Гравсенг обвела поглядом кімнату:

— Щось на кшталт того… У нас тут навіть ліжко є.

Вона підняла сумку і пройшла повз Харрі, відставивши убік стілець, поклала сумку на ліжко й спробувала відсунути диван, який заважав пройти до ліжка, але той застряг. Сільє нахилилася, вхопилася за спинку дивана і потягла. Харрі дивився на її сідниці, що випиналися з-під куртки, на м’язи напружених стегон. Він почув її тихий стогін:

— Ти що, не допоможеш мені?

Харрі глитнув.

Дідько, дідько.

Він подивився на світлий пучок волосся, що танцював на її спині. На матерію, що врізалася між сідницями. Сільє припинила рухатися й завмерла, неначе щось помітила. Так. Його думки.

— Справді? — прошепотіла вона. — Ти хочеш узяти мене?

Харрі не відповів, тільки відчув наближення ерекції, схожої на запізнілий біль від удару в живіт, який розливався вниз по тілу з точки нижче пояса. У голові в нього завирувало, бульбашки з наростаючим шумом піднімалися вгору й лопалися. Він зробив крок уперед. Спинився.

Сільє злегка повернула голову, але опустила очі в підлогу.

— Чого ти чекаєш? — прошепотіла вона. — Ти хочеш…