Читати книгу - "Метафізика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Натомість Анаксагор покладає началом благо як те, що приводить у рух, оскільки розум є джерелом руху. Але ж він спричинює рух заради чогось, а отже, заради чогось відмінного від себе, якщо тільки Анаксагор розуміє це не так, як-то ми говоримо, [10] наприклад, що мистецтво лікування є у певному сенсі здоров’я. Безглуздо також те, що добро, тобто розум, лишається в нього без протилежності. Одначе всі, хто говорить про протилежності, лишають їх без застосування, якщо тільки хтось інший не доповнить і не впорядкує їхні погляди. І чому одні речі є минущими, а інші неминущими, також ніхто навіть не ставить такого питання; натомість усі речі вони виводять із одних і тих самих начал. Окрім того, [15] одні виводять суще з несущого, інші ж, щоб уникнути цієї необхідності, все проголошують єдиним.
Ніхто також не ставить питання, чому виникнення відбувається завжди і що є причиною виникнення. А тим, хто покладає два начала, слід було б визначити інше, головніше начало і зокрема тим, хто покладає існування ідей. Адже інакше залишається незрозумілим, чому речі ставали [20] і стають причетними до ідей? Окрім того, всім іншим філософам[181] варто було б увести певну протилежність для мудрості, тобто найдостойнішої науки, тоді як для нас такої необхідності немає. Адже у першого начала немає жодної протилежності. Справді, всі протилежності мають матерію, а вона потенційно є обома цими протилежностями. Натомість протилежністю мудрості є незнання, і йому мала б відповідати протилежність першого начала. Проте в нього ніякої протилежності немає.
Далі, якщо не буде нічого іншого, крім [25] чуттєвих [речей], то не буде ні першого начала, ні порядку, ні виникнення, ні небесних тіл, але завжди у кожного начала буде інше начало, як це випливає з поглядів усіх теологів і натурфілософів. Якщо все ж таки мають існувати ідеї або числа, то вони не можуть бути причинами чогось, або принаймні вони не можуть бути причинами руху. Крім того, як величина, тобто щось суцільне, може виникнути з того, що має величини? Адже число не може породжувати суцільне ані як те, що приводить у рух, ані як форма.
Притому жодна з двох протилежностей не може бути ані началом, що створює, ані джерелом руху; адже тоді вона могла б і не існувати. Принаймні здатність передувала б дії створення. А це означало б, що світ не є вічним. Одначе він вічний. Отже, щось із цих тверджень слід відкинути. А яким має бути хід думки, ми вже говорили[182].
Далі, через що числа або [35] душа й тіло, і взагалі форма й річ є одним, — про це ніхто нічого не говорить. А річ у тім, що це можливо тільки так, як указуємо ми, а саме: єдиним їх робить те, що спричинює рух. Тож у тих, хто каже[183], що математичне число є першим, а потім безконечно одна за одною ідуть інші сутності та інші начала для кожної з них, [1076α] [1] сутність всесвіту постає купою непов’язаних між собою епізодів (бо жодна сутність не чинить на іншу ніякої дії, існує вона чи не існує), а також вони покладають багато начал. Одначе світ не бажає, щоб ним правили зле. «Блага нема в многовладді, — один хай буде державець»[184].
Книга XIII (Μ)
1
[1076α] [8] Отже, про сутність чуттєвих речей, що вона таке, вже було сказано у дослідженні з фізики про матерію[185], і пізніше[186] [10] — про сутність, що є дійсністю. Оскільки тепер належить розглянути, чи існує, окрім чуттєвих сутностей, певна нерухома й вічна, чи не існує, і якщо існує, то що вона таке, — спочатку обміркувати сказане іншими, щоб, якщо вони щось кажуть невірно, ми не завинили в тому самому, і якщо ми маємо якесь вчення спільне з ними, не мати привід для невдоволення собою. Адже достатньо і того, щоб щось сказати краще за попередників, а щось принаймні не гірше.
Щодо цього існують дві думки. Одні кажуть, що математичні предмети, як-от числа, лінії і таке інше, і також ідеї є певними сутностями. Але оскільки одні вбачають у них два роди [20] — ідеї та математичні числа, — другі визнають лише одну природу для обох, треті ж кажуть, що існують лише математичні сутності[187], то спочатку варто розглянути математичні предмети, не приписуючи їм ніякої іншої природи, — наприклад, не запитуючись, чи є вони ідеями, чи ні, та чи є вони началами й сутностями сущого, чи ні, — а натомість суто як математичні предмети: існують вони чи ні, і якщо існують, то як. А потім, після цього, окремо слід розглянути питання про самі ідеї і заради повноти розгляду, оскільки більшість питань уже було обговорено у відкритих бесідах. Після цього слід перейти [30] до більш розлогого обговорення того, чи є сутностями й началами сущого числа та ідеї; бо після ідей лишається це третє питання.
Якщо існують математичні предмети, то вони мають існувати або в чуттєвих речах, як дехто говорить, або відділені від чуттєвих речей (дехто говорить і так), або якщо і не так, і не так, то вони або не існують, або існують в інший спосіб. Тож предметом дискусії у нас буде не буття/існування математичних предметів, а спосіб їх існування/буття. ·
2
Що математичні предмети не можуть існувати в чуттєвих речах і що це твердження — вигадка, вже було сказано в розгляді труднощів[188]: адже два тіла не можуть бути в одному й тому самому місці,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метафізика», після закриття браузера.