Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кувала Зозуля, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кувала Зозуля" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 121
Перейти на сторінку:
він її обожнював; після тієї історії з переслідувачем запрошував її до себе жити. Він і досі не оговтався після її смерті. Чула, що він навіть намагався вступити з нею в контакт через якогось медіума. Мені Марго Лейтер казала. Він спустошений, імені її не може вимовити так, щоб не заплакати. Хай там як,— додала Бріоні,— мені відомо тільки це. Я й уявити не могла, що той день буде останнім разом, що я її бачила. Господи Боже.

— А вона взагалі згадувала Дафілда, коли ти... е... смикала їй брови?

— Ні,— відповіла Бріоні,— але і не мала б, якщо він ото таке з нею робив, правда?

— Отже, наскільки ти пам’ятаєш, вона головно говорила про Дібі Макка?

— Ну... насправді про нього говорили головно ми з К’ярою.

— Але ти гадаєш, що вона чекала на зустріч з ним?

— Божечки, а як інакше?

— Скажи, а ти не бачила блакитного папірця з рукописним текстом, коли була у Лули в квартирі?

Бріоні знову струсила волосся на обличчя і розчесала його пальцями.

— Що? Ні-ні, я нічого такого не бачила. А що — там щось важливе?

— Не знаю,— відповів Страйк.— Але саме це намагаюся дізнатися.

— Ні, не бачила такого. Блакитний, кажеш? Ні.

— Ти взагалі бачила якісь папірці з її почерком?

— Ні, не пригадую жодних папірців,— вона знову струсила волосся на обличчя.— Ну, тобто, може, там щось таке десь і лежало, але я могла й не помітити.

У кімнаті було брудно. Можливо, Страйкові лише здалося, що обличчя Бріоні стало іншого кольору, але точно не здалося, що вона підняла ногу й оглянула підошву шкіряної балетки, шукаючи, що ж до неї не прилипло.

— Лулин водій, Кіран Коловас-Джонс...

— А, це отой курдупельок? Гарненький? — спитала Бріоні.— Ми її вічно дражнили на тему Кірана — він у неї був такий закоханий. Гадаю, нині ним іноді користується К’яра,— Бріоні тихенько й багатозначно розсміялася.— К’яра, вона така — має репутацію веселої дівчини. Не любити її неможливо, але...

— Коловас-Джонс каже, що Лула щось писала у той день на задньому сидінні — на блакитному папірці — після того, як поїхала від матері...

— А ти вже говорив з Лулиною матір’ю? Трохи дивна жінка.

— ...і я хотів би знати, що воно було таке.

Бріоні викинула недопалок у відчинені двері й нервово посовалася на місці.

— То могло бути що завгодно...— (Страйк почекав на неминуче припущення і не був розчарований).— Перелік покупок абощо.

— Так, могло; але, коли вже про це мова, то була передсмертна записка...

— Та ні, не записка! Ну, тобто це ж дурня — звідки би? Хто писатиме передсмертну записку аж настільки заздалегідь, а потім робитиме макіяж і піде танцювати? Це просто безглуздо!

— Мені теж здається, що це не схоже на правду, але добре було б дізнатися, що це було.

— Може, воно й не має стосунку до її смерті. То міг бути лист до Евана, де вона пише, як сильно він її довів.

— Не схоже, що вдень хтось її сильно доводив. Та й власне, навіщо писати листа, якщо вона мала його номер і повинна була з ним зустрітися ввечері?

— Не знаю,— нервово відповіла Бріоні.— Просто кажу, що то могло бути щось анітрохи не причетне до її смерті.

— Ти абсолютно певна, що не бачила того папірця?

— Так, абсолютно,— відповіла вона і цього разу вже помітно почервоніла.— Я туди прийшла робити свою справу, а не винюхувати, що де. Все спитав?

— Так, гадаю, про той день мені у тебе більше нічого спитати,— відповів Страйк,— але ти, можливо, зможеш мені допомогти в іншому. Ти знайома з Тенсі Бестиґі?

— Ні,— відповіла Бріоні.— Тільки з її сестрою Урсулою. Вона кілька разів наймала мене на великі вечірки. Жахлива жінка.

— В якому сенсі?

— Просто багата й розбещена... ну,— додала Бріоні, сіпнувши кутиком вуст,— не така багата, як хотіла би бути. Ті сестри Чиллінгем обидві вийшли за старих чоловіків з мішками грошей; мисливиці на багатство, обидві. Урсула собі думала, що зірвала джекпот, коли вийшла заміж за Кипріяна Мея, але не такі вже там гроші. Їй уже під сороківку; можливості не ті, що раніше. Гадаю, тому вона і не знайшла іншого чоловіка.

Відчувши, що її тон потребує пояснень, Бріоні провадила:

— Вибач, але вона звинуватила мене в тому, що я слухала її автовідповідач,— візажистка склала руки на грудях і люто зиркнула на Страйка.— Ну, тобто хай мені грець! Вона тицьнула мені свій мобільник, звеліла викликати таксі — і ні дякую тобі, ні будь ласка. Я дислексичка. Натиснула не ту клавішу, і привіт — ось вона вже кричить на мене як скажена.

— І чому вона так розсердилася?

— Гадаю, через те, що там чоловік — не її чоловік — казав, що лежить у готелі й фантазує, що відлизує їй,— прохолодно відповіла Бріоні.

— Отже, вона таки знайшла іншого? — спитав Страйк.

— Це не те,— відповіла Бріоні, а тоді поспішно додала: — Ну, тобто повідомлення було таке собі. Хай там що, мені треба повертатися, бо Ґі на стінку полізе.

Страйк відпустив її, а коли Бріоні пішла, списав нотатками ще два аркуші.

Бріоні Радфорд виявилася ненадійним свідком — легконавіюваним, лукавим,— але вона розповіла йому більше, ніж сама зрозуміла.

7

Зйомка тривала ще три години. Страйк чекав у саду, курив і пив воду з пляшки; спадав вечір. Час до часу він повертався до будівлі, щоб перевірити, як там справи,— а справи йшли повільно. Іноді він бачив або чув Соме — той, явно роздратований, гавкав накази фотографу чи котромусь із помічників у чорному, які одразу бігли до стійок з одягом. Нарешті майже о дев’ятій, коли Страйк поласував кількома шматками піци, замовленої похмурою, виснаженою асистенткою стиліста, зі сходів, де позувала К’яра Портер з двома своїми колегами, спустилася вона сама і приєдналася до Страйка у гримерній, де діловито прибирала Бріоні.

На К’ярі була цупка срібна міні-сукня, у якій вона позувала для останніх кадрів. Худюща, цибата, з молочно-білою шкірою і майже таким самим світлим волоссям, з дуже широко розставленими блакитними очима, вона витягнула безкінечні ноги, до яких срібними ремінцями були прив’язані туфлі на платформі, й закурила «мальборо лайт».

— Боже, не віриться, що ти — син Рокера! —

1 ... 83 84 85 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кувала Зозуля, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"