Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Угу, — Боб кивнув. — Продовжуй.

— Що продовжувати?

— Розказувати, як ти на нього реагуєш.

— Нормально. Метелики у животі не пурхають, — буркнула, скривившись, Марта і відвернулася до вікна.

— Я так і знав, — закивав Боб.

— Що ти там знав? — запитав Аян.

— Що наша Марта влипла.

— Неправда, — обурилася вона і знову поглянула на Боба, а той, хитро посміхнувшись, сказав:

— Моя мама завжди казала, що нормальні стосунки не провокують розмноження комах в організмі: ні в животі, ні в голові, вони одразу ж згоряють в полум’ї серця. А якщо не згоріли, то стосунки не окей. І Марта сама оце щойно сказала, що метелики від Тео не пурхають. Мабуть, тому, що горять на підльоті.

Марта фиркнула й відвернулася, а Боб задоволено вишкірився.

— Там щось відбувається, — сказав Денис, і Боб перевів свою увагу на натовп перед воротами бази контрабандистів.

— А щоб я луснув, — Боб напружив зір. — Чи то не наш Тео?

Марта, вважаючи, що він каже це навмисно, навіть не поглянула вперед.

— Тео, — підтвердив Денис. — І... платформи. Це ж караван! Що відбувається?

Після цих слів всі подалися вперед, аби побачити ряд вантажних платформ і натовп біля них.

Приземливши машину, Денис поспішив до Тео, якого плескали по плечах і намагалися обійняти у той чи інший спосіб всі присутні .

— Тео! Як ти тут опинився?!

— Капітане! — усміхнувся до нього Тео, обернувшись. — Я просто поспілкувався з тими кулями, дещо зрозумів і розв'язав питання радикально, — знизав він плечима.

— Ми відволікали кулі, поки він підібрав і одягнув бластера, а потім виколупали з платформи пляшку олії, він все сховав під курткою і пішов шукати вежу! — затараторив замурзаний обсмалений хлопчина, підскочивши до них.

— А потім був такий БА-БАХ! — закивав другий хлопчик. — І всі кулі впали! Одночасно!А всередині вони не кулі!

— Ба-бах? — перепитав Денис.

— Цими кулями керували дистанційно. Щоб обірвати зв’язок, довелося підірвати вежу, — пояснив Тео.

— Як саме?

— Це була командна робота, Савл мені дуже допоміг: він усіх організував, — Тео потріпав скуйовджене волосся обсмаленого хлопчини. — Ризиковано було вилазити з-під платформ, але він наважився перебігти. Інші діти теж відволікали кулі. За цей час я озброївся, а потім малі принишкли під платформами, а я дорогою вийшов з яру, знайшов вежу. На щастя, вона була не дуже далеко. Я виліз на неї, знайшов аразанові батареї, пришпилив над ними олію, так, щоб та текла, потім спустився і вистрілив по батареях бластером. Влучив, щоправда, не з першого разу, але влучив. Лялечка колись казала, що це яскраво, але я навіть не думав, що аразан настільки феєрично вибухає.

— Ти... ну ти й голова! — Денис на емоціях обійняв його. — Дякую, хлопче. Дуже дякую.

Поплескавши Дениса по плечу, Тео побачив за ним Марту, яка стояла й ніяково усміхалася йому. В її погляді не було зверхності чи колючості, навпаки, вона щиро рада була його бачити. Звільнившись від Денисових обіймів, Тео теж усміхнувся до неї і зробив крок назустріч, але не дійшов, бо до нього підскочив Мілан і потягнув до себе:

— Оце ти витворив! Молодець! — вигукував він, обіймаючи й радісно плескаючи Тео по спині, а потім відхилився, поглянув на його щоку, і Міланова посмішка стала ще ширшою. — О-о-о... Тепер я згадав, де тебе бачив!