Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Підземний народ не любив сонця. Ні, вони не втрачали розум, як стверджували казкарі, і промені денного світила їх не засліплювали, як писали підручники. Гноми почувалися некомфортно в дуже яскравому світлі, тому переважно виходили вночі.
А, ще одне, ха-ха! Найголовнішою особливістю, через яку довгобородих вважали диваками, було їхнє уявлення про жіночу красу. Навіть за моїми мірками перевертня дивне уявлення…
Тим часом доглядачі дійшли згоди. Вони дружно витягнули тіло ельфа з води і понесли, за словами Вінкеймарста, «туди, звідки ще нічого не поверталося», – у старі кар’єри.
Не встигли їхні кроки затихти (а йшли гноми швидко, що їм хирлявий гостровухий?), як я почав оглядатися. Темна водойма, дивні гриби – все це втратило зловісне забарвлення і перетворилося на повсякденність, нехай і чужу. А ось три отвори в одній зі стін мене зацікавили. Рівні прямокутники явно були зроблені вручну, і людина спокійно могла туди пройти.
Переслідувати доглядачів я не хотів. Без допомоги гномів складно обійтися, але нехай першим у цьому світі мене побачить хтось адекватніший за тих двох, інакше і я можу вирушити «туди, звідки ще нічого не поверталося» – просто щоб не порушувати розмірене життя ледарів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.
