Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Точно, вона десь мала у мене залишитися, – і відьма, заметушилась і втекла до іншої кімнати.

– Здається у мене в цьому поході особлива місія ... побачити всіх без одягу, – засміялася я, а Нік почувши це, перевів увагу на мене.

– Мене ще не бачила, треба виправити, – посміхнувся він ще ширше своєю чарівною усмішкою, але я не встигла йому відповісти, бо в цей час відьма повернулася до кімнати, тримаючи в руках оберемок речей.

– Тримай, – вручила вона одяг Фумкі.

– Що це? – запитала вона.

– Це твій одяг, який залишився з того дня, як я тебе прокляла. Сподіваюся, він ще впору.

– Дуже смішно. Живучи в лісі, особливо не набереш ваги, – сказала лисиця, після чого пішла в іншу кімнату, зовсім не бентежачись своєї наготи.

– А мені хтось щось слушне на тему розповість? А то в мене каша в голові після того, що я побачила і почула.

– Не турбуйся, Ліфумія зараз повернеться і все тобі пояснить, – відповів мені Нік, нарешті прибравши мої руки зі свого обличчя.

– А ти ж все знаєш, так?! – не сумнівалася я в цьому. – І чому ж ти весь час такий таємничий? Боюся навіть уявити, що ти від нас постійно приховуєш.

– Прийде час, і ти все дізнаєшся, я тобі обіцяю, – ще загадковіше, ніж звичайно, сказав він.

– Ти головне пообіцяй, що лікарі будуть поряд.

– Навіщо тобі лікарі? – не зрозумів він.

– Ну як навіщо, щоб встигли мене відкачати, бо відчуваю, на мене чекає шокуюча правда.

– Так, ти маєш рацію, правда, тебе може шокувати, – засміявся він.

– Ну ти й мерзотник. Як ти міг, так вчинити! – сказала Ніку, Фумка що тільки-но увійшла до кімнати. – Стільки страху на мене зрештою нагнав!

– Будь обережніша з виразами, чи ти знову хочеш повернутися до лисячої подоби? Я можу це організувати, – сердито глянув він на неї, що аж в мене  мороз пішов шкірою, бо ніколи ще не бачила Ніка таким. 

– Зрозуміла, вибач, постараюся без образ, – сказала лисиця і почала випрямляти свій одяг. Чесно кажучи, одяг у неї був незвичайним навіть для мене. Чорний гольф з рукавом у три чверті, такого ж кольору високі черевики на не дуже високому підборі та довгі замшеві рукавички з обрізаними пальцями. Гольф доповнював простий фіолетовий корсет зі шнурівкою та невеликий шарф, який більше був схожий на старий пошарпаний шматок тканини. Легінси, як і в моїй уніформі, були зі зручної еластичної тканини, вправлені в черевики і може мені здалося, але я побачила ледь помітний герб альянсу, але може мені все ж таки здалося. Довге волосся вона заплела в косу, яку зафіксувала такою ж пошарпаною, як і шарф стрічкою.

– Незважаючи на лахміття, виглядаєш пречудово, – зробила я їй комплімент, навіть трохи позаздривши тому, що навіть у такому вигляді вона виглядала дуже жіночно. А ще я помітила, що, може, вона й не говорила багато чого, але тепер це точно зрозуміло, вона працювала колись на альянс. В іншому випадку вона не могла носити такий елемент одягу, як «штани», будучи жінкою.

– Ти дуже красива! – пожвавішав Том.

– Дякую вам, ви такі добрі, – розчулилась Фумка.

– І так, – почала я. – Дехто, – поглянула я на Ніка, – пообіцяв, що ти розповіси все, що тут трапилося і як це сталося. І не думай відмовлятися! Я довго на це чекала. Тому, думаю, теж буде цікаво послухати, ну а решта і так в курсі справи, – під словом "решта" я мала на увазі Ніка і Лінду. Десь хвилину всі мовчали, включаючи мене, але все ж таки Фумка зібралася і розповіла все, що могла, чи все що було їй дозволено.

– Я працюю на наше королівство..., шпигункою, – випалила раптом вона, чим шокувала і в мене навіть забракло слів. – Я член Розвідувального підрозділу Альянсу. Принаймні, була ним до того, як застрягла у вигляді лисиці.

– Ем... ого... не чекала я такого повороту подій. Хоча, в принципі, здогадувалася, що щось тут не так. Аж надто багато ти різної інформації знала, і часто кудись відлучалася, – визнала я.

– Ну, від тебе нічого не приховаєш, – усміхнулася вона мені у відповідь. – Але це ще не все, тобі ж цікаво як все дійшло до цього моменту?

– Звичайно, звичайно, продовжуй, – попросила я її.

– Мені якось довірили одну справу, пов'язану з відьмою. Але через одну помилку, так склалися обставини, ця відьма прокляла мене моєю ж силою. Вона зробила так, що я не могла повернути собі людську подобу. І ось згодом вона мене помилувала, і я стою зараз перед тобою.

– Коротко та незрозуміло, якщо чесно. Ти ж, як я розумію анімаг? – уточнила я.

– Так.

– Наскільки я знаю, анімагам не можна перебувати довго у тваринній подобі, чи я помиляюся?

– Так, ти не помилилася, – з гіркотою в голосі промовила ці слова. – Я навіть починала забувати про деякі людські речі.

– Скільки часу ти провела в звіриній шкурі?

– Десь п'ять років, якщо мені не зраджує пам'ять, – раптом відповіла замість неї Лінда і, не затримуючись, навіщось пішла в іншу кімнату.

– Ну, нічого собі, напевно, ти не скоро захочеш повернутись у лисячу шкірку.