Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

«Хіба такий симбіоз допустимий? Розплющ очі, Лізетт, з тобою за останній рік сталося стільки неймовірних речей, що жодна чаклунка у світі не змогла б передбачити щось подібне! А зараз тебе несе у своєму лоні та, що вдихнула в тебе життя, всупереч чинним канонам Вахнархії!»
Мати-земля чула всі потаємні думи Лізетт, й говорила до неї подумки:
   — Ти щось більше, ніж людина, Тцерто. Ти – втілення Вахнархії.
   — Я? – В подібне не вірилося. Вона відчувала себе нарівні з простими вахнарцями, а не як спадкоємиця княжої крові.
   — За цю якість тебе вахнархці й полюбили. Ти своя, без переваги, пихи та гонору. Ти оголила лице не заради того, щоб сподобатися та підкорити їх своїй волі, а з наміром показати, яка ти насправді.
   — Я нічого спеціально не демонструвала. Я така як є, і з самого початку хотіла одного – повернутися на повіт Гертрун. Втім, те бажання у минулому, зараз я відчуваю, де моя справжня домівка.
   — Чоловік та дружина на одному березі повинні бути.

   — На одному, але Міхай не знає, що зі мною, де знаходжуся. Я не хочу, щоб він вирішив, що я загинула або, гірше того, втекла у важку годину!
   — Хвилюватися про це не варто, скоро його серце заспокоїтися, коли він дізнається, де ти, і обов'язково дочекається твого повернення.
   — Я благаю про його захист.
   — Головний його захист – твоє кохання. Воно все зцілює, навіть ту істоту, на яку він іноді перетворюється.
   — Скажи, ти маєш знати, чому він на нього перетворюється? На той темний згусток?
   — Тому, що Вахнархія жила багато років без істинної пані, його перша дружина була фальшивою княгинею, спадкоємці народжувалися мертвими, і прокляття почало просочуватися у душу Міхая.
   — Як у нічного диявола… – підсумувала Лізетт.
   — Якщо один із володарів не приймає долі, другий теж страждатиме до кінця своїх днів. Твій батько прийняв більшу частину розплати на себе, бажаючи захистити кохану від удару.
   — Ти знаєш, ким він був у людському образі? Як його звали?
   — Звичайно, але про те він сам з тобою поговорить.
   — Не думаю, що я готова. Його вчинок мені неприємний.
   — Час мине, і ти даси йому шанс, ось побачиш, як дала можливість показати себе князю. Незабаром твоя любов принесе вам процвітання з Міхаєм та державі.
   — Я й справді його покохала, спочатку боялася, бачити його не хотіла, заперечувала свої почуття… а потім, напевно події нас згуртували, серце здалося. Я стала помічати його турботу, доброту, любов до мене. Бувало сердиться, бурчить, не дозволяє мені щось, а в мене аж дух захоплює від його тону, мурашки по шкірі, бо я відчувала, що йому не все одно, що буде зі мною. Він боїться мене втратити. А я його!
   — Щоб цього не сталося, я покажу, на що ти здатна. Ми прибули на місце. Виходь обережно.
Мати-земля випустила Лізетт зі свого лона. Княгиня захоплено оглядалася навколо, довкілля вразило її уяву. З неба бронзового кольору, яке виявилося зовсім не небом, стирчали завитки довгих судинних органів, наче ліани.
   — То коріння дерев, – пояснила Прамати.
Обгортальний туман або газ теж мав відтінок ржаного хліба. Бурі горизонти ґрунту міцно прилягали один з одним, і тоді Лізетт зрозуміла, що насправді знаходиться всередині одного із пластів землі.
   — У мене немає слів! Здається, я ніколи не перестану дивуватися. Ми всередині одного з твоїх шарів?
   — Так, тут нам не завадять розкрити твої сили. Важливо практикуватися без свідків, бо ворожі очі є всюди. Ти сама бачила, вони не сплять.
   — Ну… Я готова вчитися. Що для цього потрібно?
   — Готова? Я не думаю. Для того, щоб розкрити закладений потенціал повною мірою, заведено віддати частину від себе, це називається піднесенням.

Лізетт вражено зсунула брови. «Ну звичайно, а ти думала, отримаєш силу, бо маєш право родової крові?!» Княгиня нервово пройшлася туди-сюди, відганяючи від себе сумніви. Вона боялася навіть подумати, що від неї вимагатимуть натомість. «Якщо це пов'язано з Міхаєм?! Я… я… та хіба ж зможу, заради справедливості, ми не встигли пізнати радості подружнього життя. Все через мою гордість!»
   — Що тепер скажеш?

Час підганяв, Лізетт знала, що повинна поставити запитання матері-землі. «Тримайся!» Княгиня нарешті зупинилася, в її очах завмерли надія та страх. Піднесення… Що в неї попросять?

***

Вітер гудів тужливо у час повернення схвильованої Архелаї до себе додому. Базидар зістрибнув з полиці на підлогу й вітально потягнувся господині. Вона скинула шубу, взяла кота на руки, притискаючи його до грудей. Думки про Лізетт не давали їй рівно дихати. Справа виняткова, досі з нею подібного не траплялося. Вона завжди без проблем знаходила живу істоту, а зараз щось чи хтось навмисне закриває перед нею тимчасову петлю. Нагодувавши кота молоком, Крондамська розпалила багаття у каміні, щоб обігріти будинок. Вона заспокоїться та спробує використати іншу практику, або десяток практик поки не знайде Лізетт. Для цього Архелая дістала дерев'яну скриньку з необхідними зіллями. Зібравшись із силами, щоб проковтнути один з еліксирів для входження у стан глибокого трансу, вона звернула увагу, що за вікном якось підозріло стихла завірюха. Серце магінтеси забилося скоріше, зіниці розширилися. У цей момент з вогнем у каміні почали відбуватися дивовижні речі. Не випитий еліксир жінка міцно затиснула у руці, те що відбувалося на її очах – то не наслідок трансу. Щось незвідане з тріском й завиванням намагалося прорватися до неї в будинок через димар. Базидар зашипів та заплигнув на буфет. Архелая швидко повернула флакон у скриню, засунула його під стіл й чекала гостя, дивлячись на танець полум'я. Вогонь спалахнув ще раз й нарешті загас, залишаючи після себе клуби сірого диму. Не чекаючи його розсіювання, курячись, у будинок повалив із камінної труби інший морок, чорний та густий. Опинившись у приміщенні, він розростався, крутячись у повітрі. Крондамська відступила від каміна, створивши над собою невидимий захисний купол, вона спостерігала, як із чорного згустку утворюється кремезна чоловіча постать без обличчя. Тиша й обережність згуртувалися у будинку, напружено слухаючи голос димної істоти.
   — Архелая...
Магінтеса завмерла почувши в тремтячому шепоті своє ім'я. Цей голос... вона чує не вперше, пізнала б навіть через дві сотні років оглушливої беззвучності.
   — Я не прийшов би сюди й не явився тобі, найсильніша з магінтес. Ти незаслужено пізнала багато горя, бід, втративши зарано тих, хто був дорогий твоєму серцю. Краще присядь та збережи тишу… – він дбайливо торкнувся її вуст димними пальцями. — Заклинаю тебе на мовчання, доки я не зникну.
Архелая повільно сіла у крісло, склавши руки на колінах. Вона не могла говорити, але очі її неочікувано сповнилися сльозами радості.
   — Це зайве, – вітром скинув сльози з її щік. — Ти бачишся з князем Міхаєм, передай йому, нехай обставинам підкориться, та не шукає Тцерту. Вона не полонена душа, поверну її, як опанує сили й буде готова. Бачу про що ти думаєш, не турбуйся за дівчинку. Сили такої не знайти, яка б витрясла узурпаторів із наших земель, яку мають наші спадкоємці. Кров злилася в одну, вона множиться для майбутнього Вахнархії. І не лий більше сліз, все відібране у нас повернеться. – Він наблизився до Архелаї, шепочучи їй на вухо. — Я вбив тисячу ворогів! Зруйнований сам. Де б я не поневірявся, те, що залишилося… рештки від мене, завжди з тобою. Завжди тебе оберігаю.