Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Вахнарцям з народження відомо про сказання у якому йдеться, що особам князівського роду заборонено оминати долю, і, хай там що, зчепивши зуби, шануй та живи, як дано тобі законом предків та земель. У кожного свій важкий тягар, простолюд теж несе свій хрест.

Опинившись у царстві надр землі, Лізетт сподівалася, що тут їй пояснять суть її народження. Як так сталося, що без скріплення шлюбних пут та бажання її матері, яка не стала княгинею, на світ з'явилася вона? Якщо сам нічний диявол губиться у здогадах, то що говорити про Херувіму. Достеменно відомо, що мучениця прийняла кару за відмову від долі. Збезчещена Хері була зламана. Залишена на висілках за непослух, вона існувала без щастя з коханим бароном Гертрунським. Нині Лізетт відчувала себе винуватою, бо мати заплатила надвисоку ціну народивши її.

Яскраве молочне світло сліпило княгині очі. Лізетт через те не в змозі дивитися, але поступово зіниці її звужуються, звикаючи до білих пейзажів. Димні персони говорять якось особливо, не схоже на мову й голос жодної земної істоти. Трохи згодом княгині пояснили, що чути й розуміти їх можуть тільки мерці, або ті, хто бачив смерть чи одного разу стояв однією ногою на її порозі. Лізетт знайома зі смертю, сама не раз бувала у її обіймах, але та, граючись, відпускала дівчину, даруючи новий шанс на порятунок. У цьому позбавленому від мирської метушні місці, про все забувалося, хотілося просто бути, насолоджуючись зануренням у безодню лихоліття. Свідомість княгині поринула у туман рівноваги.

Лізетт привели у великий мармуровий зал, посадили в крісло, вона навіть не встигла зрозуміти де опинилася, палац або стіни цитаделі. Тут відчувалася свобода та легкість у всьому. Відверті погляди димних істот звернулися на господиню. Вони її окільцювали шануючи. Лізетт на свій подив відчувала себе на своєму місці поруч із ними. Вона чула їхні думки, відчувала емоції, бо вони цього не приховував. Це було так не схоже на людську природу, цим княгиню й приваблювало.
   — Я жива чи мертва?
   — Живіше за живих, – озвався поряд коротко голос, який вона вже чула.
   — Ви казали, що намагалися дізнатися, чому я народилася.
   — Так, господиня.
   — Що ж, кажіть... – Лізетт хвилюючись напружилася, – що вам відомо? Що або хто я така?
Друга постать підскочила до Лізетт з чашею із льоду, прикрашену філігранним різьбленням.
   — Люба господиня, випий, це допоможе зняти напругу.
   — Сміливо пийте, – прошепотіла постать, яка привела її до зали.

Лізетт взяла димну чашу до рук, що обпалювала холодом шкіру, й замруживши очі, княгиня випила прозору рідину без залишку. На смак та консистенцією та нагадала їй воду. Однак ця особлива вода справила на Лізетт лікувальний ефект: вона підбадьорилася, думки її прояснилися, очистилися від негативу, на душі стало легко й спокійно. Вона готова нарешті слухати підданих з чистою душею. Димні істоти розступилися, пропускаючи до княгині величезну постать, яку звали Прамати, зліплену з пухких темно-бурих шарів ґрунту з домішками трави, квітів, опалого листя, місцями з її тулуба стирчали камені, гілки, головки хробаків й личинок. Віяло від неї перегноєм та затхлим болотом. Вона набула твердого вигляду для розмови з Лізетт. Княгиня завмерла, з подивом її вивчаючи. «Небесні світила! Це ж є тіло природи, вахнархська земля набула форми!»
   — Вітаю тебе, пані! Ми всі – твій природний могутній саван, що складається з водойм, ґрунту, стихій, прислужників флори та фауни, увесь цей час спостерігали за тобою, вивчаючи придатність та силу; ми щоразу повставали тобі на допомогу, коли вона була потрібна.
Голос Прамати був схожий на розвіяні за вітром камінчики. Лізетт ввижалося, що вона на її тлі виглядає крихітною мурахою.
   — Ми стали свідками твого страху, сумнівів, бажання втекти на початку, але також ми роздивилися в тобі щось невіддільне: справжню вподобу до Вахнархії, щиру повагу до її народу, який ти, не роздумуючи, відважно кинулася захищати в час лиха. Але у твоїй основі лежить інша риса – непідробна любов до нашого володаря Міхая. Вікова кров з'єдналася з кров'ю.
   — Що це означає?
   — Те, що ви з володарем консумацією повернули вахнархським землям їхню могутність та розбудили нашу з роками приспану енергію.
Лізетт задумливо схилила голову в очікуванні, що їй, нарешті, дадуть відповідь на головне запитання про мету її народження.
   — Ти була зачата та народжена на праві земель.
Лізетт оніміла на декілька секунд.
   — Як це розуміти?!
   — Ми сприяли твоєму зачаттю, щоб зупинити невідворотне лихо держави. Ні твоя мати, ні батько цього не знали. Я – Прамати, даю насінню прорости у своєму ґрунті. У тобі є частина і від мене, хоча ти й зростала у людській утробі.
У залі утворилася мертвецька тиша. Димні істоти чекали на реакцію княгині. Лізетт вчепилася в підлокітники крісла з такою силою, що його ніжки почали тремтіти й затанцювали ходуном по підлозі, від цього утворився дзвінкий звук, який вдарився об стіни. Але випитий раніше напій загасив наплив нових емоцій. Якщо треба, вона навчиться бути такою, як створила її природа; буде тою, на що її прирік необережний союз батьків.
Лізетт відпустила підлокітники, й тихо спиталася:
  — Виходить, що в мене дві матері? Людина та природа?
Мовчання означало, що вона правильно усе розтлумачила. Прамати простягла до неї свою довгу глиняну руку, яка стала м'якою, закликаючи йти за нею слідом.
  — Я відкрию доступ до знання, ти маєш навчитися, щоб захистити Вахнархію від узурпаторів.
  — Тільки я? А як же Міхай?
  — Ви один без одного, як я без світу та ресурсів. Одне ціле! Доповнюєте та відтворюєте відсутні елементи. Він без тебе загине й тобі без нього не жити. Йди за мною, сміливіше, володарка.

Лізетт підвелася та сміливо ухопилася за масивну руку. Прамати легко підхопила княгиню й забрала усередину себе. Лізетт опинилася у затишному коконі з компосту, схожому на материнське лоно. Він тримав тепло та пропускав промені світла і давав можливість бачити те, що відбувається поза його стінами. Мати-земля перенесла її у собі в таке місце, що не піддавалося опису: Лізетт вважала, що вже перебувала у надрах землі, коли потрапила сюди, але як з'ясувалося, то були не найглибші її ділянки. Княгиня не відчувала страху, навпаки, її переповнювала невгамовна цікавість, споконвічне прагнення дізнатися – хто ж вона, людина або суміш людини та природного організму. Які ще здібності ховаються у ній?