Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Тяжко було визначити, належать ці голоси жінкам чи чоловікам. Звичний світ Лізетт став до гори дриґом, від того по тілу побігли мурахи. Нічого для неї звичного, чужість викликала у дівчини тугу. Та й правда про народження завела її у безвихідь. І поділитися ні з ким думками та хвилюванням, такі новини ламають навіть емоційно стабільних людей. Але хіба ж вона людина? Що вона таке? Одержима злом або силою, що глибоко увійшла у неї та стала її природою? Як довго їй бути у полоні власного смутку, бо він як в'язниця.
«Хто я насправді така? Хто: Лізетт чи Тцерта?»
Безтілесні голоси розчинилися у просторі, димчасті постаті оточили княгиню й говорили не змовкаючи. У своїх промовах вони її вітали, прославляли, і здається, що розглядали з усіх боків, тільки Лізетт їх не бачила.
  — Слухаємо, слухаємо… – шепіт посилювався.
  — Слухаємо, пані.
  — Я хочу очиститися від усього, – Лізетт мала на увазі, звільнитися свій одяг й тіло від залишків болота та бруду.  — Відведіть мене до води.

Голоси раптово затихли. Лізетт відчула, як під нею вібрує земля. Через секунди її руки та ноги стали занурюватися у в'язкий кисіль, і княгиня повністю поринула у нього, але не надовго. З такою ж швидкістю земля її виплюнула, але Лізетт опинилася у воді біля трьох струнких невеличких водоспадів. Вона пропливла та сховалася за їх бризками. Вода заспокійливо дзюрчала, змивала залишки тягаря, і наповнювала її новими силами. Димні фігури не чіпали Лізетт, але одна з них знаходилася набагато ближче. Здавалося, що вона милується красою тіла, молодістю, свіжістю пані, – насправді ж фігура спостерігала, як вода загоює рани, садна на тілі княгині й безболісно виводить через пори шкіри залишки крупинок землі.
Вдосталь наплескавшись, Лізетт розмістилася на величезному камені під центральним водоспадом й відкинулася спиною на кам'яну стіну, прикривши з полегшенням очі. Не було їй ні холодно, ні голодно; тіло більше не нило, тільки думки голками розбрелися по серцю, кололи й не давали спокою.
  — Не можна тихо вмирати, нічого не народжуючи натомість. – Голос димної істоти набув тілесну оболонку. Низький тембр був схожий на жіночий.
Княгиня розплющила очі, відчуваючи біля себе її присутність. Мова йшла про зачинателя її життя. Істоті було відомо про все, що мучить Лізетт, всі її питання без відповідей.
  — Зачати життя ще не означає, що воно обернеться чимось праведним для оточення. Схоже, я тут для того, щоб спокутувати його гріхи… розплатиться зате, про що не знаю, й, не виключаю, що маю загинути в ім'я порятунку земель. Не бажаю відтепер його бачити! Так йому і передайте. І поради мені його ні до чого, сама розберуся.
  — Вина його лише в тому, що покохав та узяв своє кохання за допомогою сили. Пані, ти з'явилася на світ не з волі матері, як вимагає того вахнархський закон, це він тебе створив… стихійно, без жодного наміру, бо не ставив перед собою такої мети. У тобі більша частина його сил і крові, а духи природи взяли тобі від матері лише зовнішню оболонку, тіло, щоб зробити схожою на смертну людину, щоб стала ти ближчою, ріднішою до людей. Ти й він ставите запитання, чому сталося зачаття, і ми думаємо, тепер коли ти тут, зможемо дати відповідь з твоєю допомогою. Не бійся нічого, Тцерта. Довгі роки всі знали про твоє народження й чекали на появу. На всіх землях та підземеллях Вахнархії ти бажана, пані. До князя Міхая повернешся обов'язково, але щоб це сталося, ти маєш навчитися впорядковувати сили.

Лізетт дивилася на спадання водоспаду, мовчки слухаючи розповідь. Чи має вона вірити усьому, що чує від цих істот? Мовчання переривається здивуванням, враз тіло княгині обволокла біла, приємна тканина, яка відразу перетворилася, прямо на тілі Лізетт, у вбрання по фігурі; її чисте, біляве волосся розсипалося по спині кучерями. Димна істота підхопила княгиню під руку й вони полетіли туди, де глибоко в підземеллях Вахнархії панувало інше, незвідане простими смертними життя.