Читати книгу - "Сім смертей Евелін Гардкасл, Стюарт Тертон"

«Це не зовсім ваша провина».

Моровий Лікар попереджав, що Анна мене зрадить. Нащо він таке стверджував, коли насправді мені брехав Деніел? І чому Моровий Лікар наполягав, що з Блекгіту буцімто намагаються вибратися тільки троє, якщо насправді нас четверо? Нащо він аж так несамовито приховував двоєдушність Деніела?

— Це ж яким сліпим я був! — кажу знічено.

— Що сталося? — питає Анна, відступає на крок і стривожено дивиться на мене.

Я затинаюся, коліщатка в голові шалено обертаються, сором поступається холодному розрахунку. Деніел обдурив мене дуже вишукано, але мета його наразі лишається таємницею. Я міг би зрозуміти, якби він намагався втертися мені в довіру, щоб вивідати якомога більше про те, як просувається моє розслідування. Але річ не в тім. Він узагалі про це не розпитував. Навпаки, саме він підказав мені, що Евелін уб’ють під час балу, і попередив мене щодо Лакея.

Другом я його більше називати не можу, але й у тому, що він ворог, я також не впевнений. Мені треба з’ясувати, які в нього мотиви, а найлегше це зробити, якщо й надалі вдавати, ніби мені не відомо про те, що він мене обдурив, аж допоки він не викаже справжніх своїх намірів.

Отже, треба почати з Анни.

Боже, допоможи нам, якщо вона вибовтає щось Дербі чи Денсові. Їхньою першою реакцією на будь-яку проблему є прагнення йти навпростець, не зважаючи на перешкоди.

Анна дивиться на мене, чекаючи на відповідь.

— Мені дещо відомо, — кажу я, зустрівшись із нею очима. — Дещо, важливе для нас обох, але я не можу поки що розповісти вам, про що саме йдеться.

— Боїтеся, що це якимось чином змінить плин подій, — каже вона так, наче це найзвичайніша у світі річ. — Не хвилюйтеся, у цьому альбомі повнісінько відомостей, про які я також не маю вам розповідати.

Вона всміхається, її тривога зникає.

— Я довіряю вам, Ейдене. Бо інакше мене б тут не було.

Простягаючи руку, вона допомагає мені звестися.

— Не можна тут лишатися, — каже дівчина. — Я жива тільки тому, що Лакеєві невідомо, хто я. Якщо він побачить нас удвох, мені амінь, і тоді я вже точно більше нічого не зможу для вас зробити.

Вона обсмикує фартух і поправляє чепець, опускає голову, прибираючи подобу покірливої служниці.

— Я піду першою. Зустрінемося біля спальні Белла за десять хвилин. Пильнуйте. Щойно Лакей оклигає, він знову на вас пантруватиме.

Я погоджуюся, але наміру чекати в цьому зимному коридорі в мене немає. Усе, що сьогодні відбувається, якимось чином пов’язане з Гелен Гардкасл. Мені треба з нею поговорити, і зараз, можливо, мій останній шанс зробити це.

Ребра ниють, гордість моя зазнала нищівного удару, але я все одно вирушаю до вітальні, шукаючи господиню маєтку. Але у вітальні лише декілька гостей з тих, хто звик рано підводитися. Вони обговорюють, як отой Стенвінів зарізяка потягнув Дербі до свого пана. Певна річ, на столі стоїть залишена Дербі тарілка з яєчнею й нирками. Їжа ще тепла, отже, він щойно пішов.

Кивнувши присутнім, я вирушаю до спальні Гелен. Стукаю, але реакції жодної. Часу обмаль, тому я щосили кóпаю двері ногою, вибивши замок.

«От і з’ясувалося, хто саме вдерся до покоїв господині Блекгіту».

Фіранки засмикнуто. З ліжка під балдахіном звисають сколочені ковдри. Кімната просякла габою жасних снів, нічних страхіть: тут досі не провітрювали. Дверцята шафи розчахнуті, на туалетному столику розсипана пудра з великої бляшанки, косметичне причандалля відкрите й посунуте вбік. Схоже, що леді Гардкасл дуже квапилася, коли приводила себе до ладу. Торкаюся ліжка. Простирадла вже вихололи. Отже, її немає доволі давно.

Так само, як і тоді, коли я заходив до цієї кімнати з Міллісент Дербі, кришка бюро відкинута, зі щоденника Гелен видрано сторінку з планами на сьогодні, а в лакованій скриньці немає двох револьверів. Мабуть, Евелін забрала їх рано-вранці, можливо, одразу після того, як отримала записку, у якій її змушували скоїти самогубство. Їй було нескладно дочекатися, поки леді Гардкасл піде, а відтак прослизнути до материної кімнати крізь двері, що сполучають спальню Гелен з кімнатою дочки.

Але, якщо вона збиралася застрелитися з револьвера, чому врешті-решт укоротила собі віку зі сріблястого пістолета, який Дербі поцупив у доктора Діккі? І нащо вона забрала зі скриньки обидва револьвери? Мені вже відомо, що один з них вона дала Майклові, щоби той узяв його на полювання, але якось дивно, що вона знайшла час подбати про це, знаючи, що їй самій і її близькій подрузі загрожує небезпека…

Погляд мій зупиняється на щоденнику з видраною сторінкою. Це теж робота Евелін чи хтось інший постарався?

Міллісент підозрювала, що аркуш видрала сама Гелен Гардкасл. Торкаюся решток сторінки, відчуваючи раптову тривогу. Я ж бачив, які саме зустрічі заплановані в Гелен на сьогодні, коли вивчав щоденник лорда Гардкасла. Отже, мені відомо, що в господині будинку мали відбутися побачення з Каннінгемом, Евелін, Міллісент Дербі, головним стайничим і Рейвенкортом. Мені достеменно відомо, що вона зустрічалася з Каннінгемом. Він сам розповів про це Денсові, до того ж сторінки у відбитках його зашмарованих чорнилом пальців.

Нервово згортаю записник.

Є стільки всього, чого я й досі не розумію, а часу вже обмаль!

Піднімаюся сходами, у голові крутяться ідеї. Анна нетерпеливо крокує туди й сюди під дверима Беллової кімнати, вивчаючи альбом. З-за дверей лунають притлумлені голоси. Деніел розмовляє з Беллом, а це означає, що дворецький зараз на кухні з місіс Драдж. Незабаром він поткнеться сюди.

— Чи ви не бачили Ґолда? Він уже мав би бути тут, — каже Анна, вдивляючись у тіні так, ніби намагається поглядом видобути з темряви його постать.

— Не бачив, — озиваюся, нервово роззираючись. — Чому ми тут?

— Лакей уб’є дворецького й Ґолда сьогодні вранці, якщо тільки ми не сховаємо їх десь у безпечному місці, де я могла б їх захистити, — каже вона.

— От, наприклад, у сторожівні.

— Авжеж. Але зробити це треба так, щоб не привертати уваги. Бо інакше Лакей збагне, хто я, тоді вколошкає й мене. Якщо він уважатиме мене просто доглядальницею, а їх — надто кволими, щоб становити для нього загрозу, він дасть нам спокій принаймні на якийсь час. А саме цього нам і треба. В альбомі зазначено, що в подальших подіях їм належить важлива роль, якщо нам удасться зберегти їм життя.

— А я вам для чого?

— Навіть не здогадуюсь. Я не певна й у тому, що саме маю робити.