Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Шанс є?

Дірк Фруде непевно повів рукою:

— Інфаркт він пережив, а це завжди добра ознака. Хенрік, загалом-то, досить міцний здоров'ям. Але він старий. Подивимось.

Вони трохи посиділи мовчки, роздумуючи над тим, яке нетривке людське життя. Мікаель налив кави. Дірк Фруде виглядав пригніченим.

— Я змушений запитати, що ж тепер буде, — сказав Мікаель.

Фруде підняв на нього очі:

— Умови вашої роботи не змінюються. Вони обумовлені в контракті, який діє до кінця року, незалежно від того, чи буде живий Хенрік Ванґер. Вам немає про що турбуватися.

— Я не турбуюся про умови і мав на увазі зовсім інше. Мене цікавить, перед ким мені звітувати за його відсутності.

Дірк Фруде зітхнув:

— Мікаелю, ви не гірше за мене знаєте, що вся ця історія з Харієт для Хенріка була чимось на кшталт хобі.

— Не скажіть.

— Що ви маєте на увазі?

— Я виявив нові обставини, — сказав Мікаель. — Частково я вчора проінформував про них Хенріка. Боюся, що це могло спровокувати інфаркт.

Дірк Фруде якось дивно подивився на Мікаеля:

— Ви жартуєте.

Мікаель похитав головою.

— Дірку, за останні дні я розкопав більше даних про зникнення Харієт, ніж усе офіційне розслідування років за тридцять. Зараз моя проблема полягає в тому, що ми не обговорили, перед ким я повинен звітувати за відсутності Хенріка.

— Ви можете розповідати мені.

— Добре. Мені необхідно рухатися далі. У вас є трохи часу?

Мікаель побудував розповідь про свої відкриття якомога логічніше. Він продемонстрував знімки з Йєрнвегсґатан і виклав свою теорію. Потім пояснив, як його донька розкрила таємницю телефонної книжки, і під кінець описав знайдений зв’язок з жорстоким убивством Ребеки Якобссон у 1949 році.

Змовчав він лише про те, що зумів розгледіти Сесілію Ванґер у вікні кімнати Харієт. Він волів сам поговорити з нею, перш ніж кинути на жінку тінь підозри.

Лоб Дірка Фруде вкрили зморшки заклопотаності.

— Ви гадаєте, що вбивство Ребеки має відношення до зникнення Харієт?

— Не знаю. На перший погляд це виглядає неймовірним. Разом з тим не можна заплющувати очі на той факт, що Харієт записала в телефонній книжці ініціали «РЯ» поряд з указівкою на закон про спалення жертви. Ребеку Якобссон спалили. Зв’язок з сім’єю Ванґер безперечний — вона працювала в концерні «Ванґер».

— А як ви все це поясните?

— Поки я не можу цього пояснити. Але я хочу рухатися далі. Ви представник інтересів Хенріка, і вам доведеться приймати рішення за нього.

— Можливо, слід повідомити поліцію.

— Ні. В усякому разі, ми не станемо цього робити без дозволу Хенріка. Справу про вбивство Ребеки давно закрито за давністю, і поліцейське розслідування припинено. Ніхто не почне знову морочитися з убивством, скоєним п’ятдесят чотири роки тому.

— Я розумію. Що ви збираєтеся робити?

Мікаель устав і пройшовся по кухні.

— По-перше, я хочу перевірити зачіпку з фотографією. Якщо ми дізнаємося, що побачила Харієт… думаю, це зможе стати ключем до подальшого розгортання подій. По-друге, мені потрібне авто, щоб дістатися до Нуршьо і подивитися, куди приведе цей слід. І по-третє, я хочу перевірити цитати з Біблії. Ми вже прив’язали одну цитату до жахливого, огидного вбивства. Залишається ще чотири. Ось тут мені і знадобилася б допомога.

— Яка саме допомога?

— Мені потрібний помічник для розслідування — людина, яка зможе перерити старі прес-архіви і відшукати Магду, Сару і решту, кого Харієт перелічила на ім’я. Якщо я маю рацію, то Ребека не єдина жертва.

— Ви хочете сказати, доведеться посвятити когось іще…

— Раптово виникла потреба провести розшукові роботи колосального обсягу. Коли б я був поліцейським, що веде розслідування, я зміг би розподілити людські ресурси і відправити співробітників ритися в паперах. Мені потрібний професіонал, який уміє працювати в архівах і в той же час заслуговує на довіру.

— Я розумію… взагалі-то я знаю одного компетентного пошуковця, — сказав Дірк Фруде. — Вона вивчала ваші особисті обставини, — вихопилося в нього перш, ніж він устиг подумати.

— Хто вивчав і що? — спитав Мікаель Блумквіст з металом у голосі.

Дірк Фруде раптом зрозумів, що бовкнув те, чого, мабуть, не слід було говорити.

«Я старію», — подумав він.

— Я просто роздумував уголос. Не зважайте.

— Ви замовляли на мене досьє?

— Нічого страшного, Мікаелю. Ми хотіли найняти вас і перевіряли, що ви за людина.

— Значить, ось чому мені завжди здавалося, що Хенрік Ванґер бачить мене наскрізь. Наскільки докладним воно було?

— Досить докладним.

— Включаючи проблеми «Міленіуму»?

Дірк Фруде знизав плечима:

— Це було актуальним у той час.

Мікаель запалив сигарету, п’яту за цей день. Він зрозумів, що куріння знову стає його звичкою.

— Ви отримали письмовий звіт?

— Мікаелю, там немає нічого особливого.

— Я хочу його прочитати, — сказав він.

— Мій голубе, у цьому немає нічого дивного. Ми хотіли перевірити вас, перш ніж найняти на роботу.

— Я хочу прочитати звіт, — повторив Мікаель.

— Дати на це дозвіл може тільки Хенрік.

— Справді? Тоді я скажу так: звіт повинен бути у мене в руках протягом години. Якщо я його не отримаю, я зараз же відмовляюся від роботи і їду до Стокгольма нічним поїздом. Де звіт?

Дірк Фруде і Мікаель Блумквіст зміряли один одного поглядами. Потім старий адвокат зітхнув і опустив очі.

— У кабінеті, у мене вдома.

Справа Харієт Ванґер була, безумовно, найдивнішою історією з усіх, у які доводилося вплутуватись Мікаелю Блумквісту. Взагалі його життя за весь останній рік, починаючи з того моменту, як він опублікував матеріал про Ханса Еріка Веннерстрьома, нагадувало суцільні американські гірки, що переважно складаються з ділянок з вільним падінням. І кінця цьому, схоже, поки не було видно.

Дірк Фруде копирсався дуже довго, і витвір Лісбет Саландер опинився в руках у Мікаеля тільки о шостій годині вечора. Він складався приблизно з вісімдесяти сторінок власне звіту і ста сторінок копій статей, атестатів та інших документів, що стосувалися життя Мікаеля.

Було дуже дивно читати про самого себе те, що, коли уважніше глянути, виявлялося певною компіляцією з біографії і службового донесення. Мікаель відчував, як усе більше дивується докладності звіту. Лісбет Саландер відзначила деталі, які, як він думав, були назавжди поховані в компості історії. Вона розкопала його юнацький зв’язок із жінкою, яка тоді була полум’яною синдикалісткою, а зараз стала професійним політиком.

«З ким, скажіть, будь ласка, вона розмовляла?» — дивувався він.

Вона розшукала його рок-групу «Бутстреп», яку сьогодні вже навряд чи пам’ятає хоч одна жива душа, і до тонкощів вивчила його фінансові справи.

Як, чорт забирай, їй це вдалося?

Будучи журналістом, Мікаель багато років присвятив добуванню інформації