Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

228
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:
не можна, вони бувають у всіх. Будь ласка, не придумуй. В’язням без пацюків ніяк не обійтись, таких і прикладів немає. Вони їх виховують, приручають, навчають різним фокусам, і пацюки до них звикають, лізуть, наче мухи. І добре було б приманювати їх музикою. Ти вмієш на чомусь грати?

— Та нічого в мене такого нема… Хіба що гребінець із папірцем, та ще губна гармоніка. Мабуть, їм нецікаво буде слухати.

— Чого ж нецікаво! Їм однаково, на чому грають, аби тільки музика. Для пацюків згодиться і губна гармоніка. Усі тварини люблять музику, а у в’язниці просто жити без неї не можуть. Особливо коли щось сумне; а на губній гармоніці тільки таке й виходить. Їм завжди стає цікаво: вони вилазять, щоб подивитися, що це таке з тобою відбувається… Ну, тепер у тебе все гаразд, усе добре владналось. Так що тепер увечері, перед сном, ти сиди на ліжку та грай, і зранку теж. Грай «Навіки розлучилися ми» — це пацюкам точно має сподобатись. Пограєш пару хвилин — і сам побачиш: усі пацюки, змії, павуки та інша живність засумують і повилазять. Так і почнуть по тобі повзати всі разом, перекидатися… От побачиш, як їм буде весело!

— Їм, може, й буде весело, містере Том, а мені як? Не бачу я в цьому нічого хорошого. Але, якщо вже так треба, то що ж… Буду пацюків забавляти, аби тільки нам із вами не посваритися.

Том постояв ще трохи, подумав, а тоді каже:

— Ага, ще одне — таки мало не забув. Як гадаєш, зможеш ти тут виростити квітку?

— Не знаю, може, і вдасться, містере Том, але дуже тут темно, та й квітка мені ні до чого — клопоту з нею багато, а пуття жодного.

— Ні, ти все-таки спробуй. Інші в’язні вирощували.

— Хіба що якого-небудь будяка — той, може, й виросте, містере Том, тільки чи варто на це сили тратити, яка з того радість?

— Ти про це не думай. Ми тобі принесемо зовсім маленького, ти його посади он там у кутку і вирощуй. Та не називай його будяком, а кажи «піччола», — так треба, якщо квітка росте в в’язниці. А поливати будеш своїми сльозами.

— Та в мене вдосталь води із криниці, містере Том.

— Вода із криниці в цій справі не допоможе, бо квітку треба поливати своїми сльозами. Так завжди роблять.

— Містере Том, ось побачите, він у мене від води буде так гарно рости — інший зі сльозами за ним не вженеться!

— Не в тому річ. Обов’язково треба поливати сльозами.

— Він у мене засохне, містере Том, їй-Богу, засохне: я ж не плачу майже ніколи.

На це навіть Том не знайшовся, що відповісти. Але потім він подумав і сказав, що доведеться Джиму якось постаратися, — наприклад, цибулею очі потерти. Він пообіцяв, що зранку збігає до негритянських хижок і кине цибулину йому до кавника. Джим на це відповів, що краще вже він собі в каву тютюну насипле, і взагалі почав бурчати, до всього придиратися і сказав, що йому не хочеться ні вирощувати будяки, ні грати для пацюків на гармоніці, ні заманювати та приручати змій, павуків і різну живність; а ще ж є й інша робота: виготовлення пер, написів, щоденників… Він сказав, що бути в’язнем — це каторжна робота, гірша за все, що йому досі доводилося робити. Зрештою, Том розсердився на нього й сказав, що такої чудової нагоди прославитись ще жоден в’язень не мав, а Джим нічого цього не цінує, всі наші зусилля даремні — не для нашого коня паша. Тут Джим розкаявся, сказав, що більше ніколи не буде з нами сперечатись, і після цього ми з Томом пішли спати.

Розділ XXXIX

Зранку ми сходили до міста і купили дротяну пастку для пацюків, принесли її додому, розколупали найбільшу пацючу нору, і за якусь годину в нас набралося пацюків штук п’ятнадцять, та ще й таких здоровенних! Ми сховали пастку в надійному місці, під ліжком тітоньки Саллі, й вирушили на пошуки павуків. Але доки ми ходили, малий Томас Франклін Бенджамін Джефферсон Александер Фелпс знайшов пастку і відчинив дверцята — хотів подивитися, чи повилазять пацюки; і вони, звісно ж, вилізли; а тут зайшла тітонька Саллі, й коли ми повернулися, вона стояла на ліжку і верещала щосили, а пацюки старалися, як могли, щоб їй не було нудно. Тітонька, звісно, схопила горіхову лозину й відлупцювала нас обох так, що пил летів, а потім ми години зо дві ловили нових пацюків, згадуючи незлим словом того малюка, — щоб він провалився, завжди пхає свого носа, куди не слід! Цього разу пацюки попалися такі собі, поганенькі, бо найдобірніші були в нас у першому улові. Я зроду не бачив таких здоровенних пацюків, яких ми спіймали першого разу.

Потім ми наловили чималих павуків, жаб, жуків, гусені й іншої живності; хотіли було захопити й осине гніздо, але потім передумали — там були оси. Ми не одразу відмовились від цього наміру, а ще посиділи, почекали, скільки змогли витримати: думали, може, ми їх виживемо, але вийшло так, що вижили вони нас. Ми знайшли нашатир, натерли ним укуси, і майже все пройшло, хоча сидіти ми ще довго не могли. Тоді вирушили за зміями і наловили зо два десятки вужів і мідянок, повкидали їх у мішок і залишили в нашій кімнаті. А саме час було йти на вечерю; попрацювали ми того дня на совість, тож зголодніли так, що й не сказати! Коли ми повернулися, жодної змії в мішку не було: мабуть, ми слабо його зав’язали, і вони примудрилися якось повилазити, словом, усі повтікали. Ну, це було не смертельно, бо все одно вони лишилися тут, у кімнатах, і ми собі вирішили, що просто знову переловимо їх усіх. Але ще довго після цього змій у будинку було скільки завгодно! Вони час від часу падали зі стелі чи ще звідкись, і зазвичай примудрялися потрапити тобі в тарілку або за комір — і завжди невчасно. Вони були такі гарненькі, смугасті, й нічого поганого не робили, але тітонька Саллі в цьому не розбиралась: вона терпіти не могла змій будь-якої породи і ніяк не могла до них звикнути, скільки ми її не привчали. Кожного разу, коли на неї падала змія, тітонька Саллі покидала роботу, чим би вона не була зайнята, і втікала геть із кімнати. А верещала при цьому так, що чути було, певно,

1 ... 83 84 85 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"