Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том II"

— Сподіваюся, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса?

— Звичайно, можу.

— Яким чином?

— Це мій фах. Різниця помітна сама собою. Надбрівні дуги, вилиці, будова щелепи...

— Мій фах теж має свої особливості. Для моїх очей різниця між борґесом [49] на шпонах, яким складають передовиці «Таймса», і сліпим друком півпенсових вечірніх газет так само помітна, як для вас — різниця між неграми й ескімосами. Знання шрифтів — одна з найперших вимог до детектива, хоча мушу признатися, що замолоду я сплутав якось «Лідс Мерк’юрі» з «Вестерн Морнінґ Ньюс». Але передовицю «Таймса» ні з чим не сплутаєш, і ці слова могли вирізати лише звідти. Лист було відіслано вчора, тож усе говорило про те, що нам слід передусім зазирнути до вчорашнього числа.

— Отже, містере Холмсе, — мовив сер Генрі Баскервіль, — хтось склав цей лист, вирізавши ножицями...

— Ножицями до нігтів, — урвав його Холмс. — Ви помітили, які вони коротенькі? Щоб вирізати слова «здоровий глузд», довелося зробити два надрізи.

— Саме так. Хтось вирізав ці слова короткими ножицями і понаклеював їх...

— Гумовим клеєм, — підказав Холмс.

— Гумовим клеєм на папір. Але цікаво, чому слово «боліт» написано чорнилом?

— Бо його не знайшли в газеті. Всі інші слова дуже звичні, їх легко відшукати в будь-якому дописі, а слово «болото» трапляється набагато рідше.

— Що ж, таке пояснення цілком можливе. А що ви ще побачили в цьому листі, містере Холмсе?

— Одну-дві речі, хоча автор силкувався якнайстаранніше знищити всі сліди. Як ви самі бачите, адресу написано друкованими літерами. Але «Таймс» — це газета, що нечасто потрапляє до рук простолюду. Звідси можна зробити висновок, що лист склала освічена людина, яка намагалася видати себе за простака й навмисне змінила почерк, — побоюючись, що її викриють, якщо не тепер, то пізніше. До того ж, зверніть увагу, що слова наклеєно нерівним рядком, — деякі з них повзуть угору. Слово «життя», наприклад, сидить зовсім не на місці. Це свідчить або про недбалість, або про хвилювання й поспіх автора. Врешті-решт, я схильний до другої думки, бо справа з цим листом була надто важлива, щоб автор поставився до неї недбало. Якщо ж він і справді поспішав, то цікаво, чому, — адже посланий учора лист так чи інакше застав би сера Генрі в готелі. Може, автор боявся, що хтось зашкодить йому? Але хто?

— Ми, здається, вже перейшли до здогадів, — зауважив доктор Мортімер.

— Скоріше до того, щоб зважити всі можливості й вибрати з них найімовірнішу. Ось наукове підґрунтя уяви, яка в фахівця завжди має міцні матеріальні підвалини. Звичайно, ви можете назвати це здогадом, але я майже певен, що адресу писали в готелі.

— Чому ви так гадаєте?

— Якщо ви уважно оглянете конверт, то побачите, що й перо, й чорнило завдали відправникові чимало клопоту. Перо двічі спотикалось на одному слові, і його довелося тричі вмочити, щоб написати таку коротеньку адресу, — отже, чорнила в чорнильниці було зовсім мало. Власне перо й чорнильницю нечасто доводять до такого стану, а щоб одразу те й інше — це вже справді рідко трапляється. Але в готелях, як вам відомо, інших пер та чорнильниць майже не буває. Так, я майже без вагання ладен сказати, що якби нам удалося оглянути кошики на сміття в усіх готелях, що біля Черинґ-Кросу, й відшукати там залишки порізаної передовиці «Таймса», ми одразу знайшли б особу, що послала цей дивовижний лист. Овва! А це що таке?

Він уважно оглянув аркуш, на якому були наклеєні слова, тримаючи його за дюйм-два від очей.

— Що там?

— Дарма, — мовив він, кладучи лист на стіл. — Папір зовсім гладенький, навіть водяних знаків немає. Ні, ми, мабуть, вичавили з цього химерного листа все, що можна. А тепер, сер Генрі, розкажіть, чи не траплялося з вами чого-небудь цікавого з того часу, як ви приїхали до Лондона?

— Та ні, містере Холмсе. Начебто ні.

— За вами ніхто не стежив, не ходив назирці?

— Я, здається, потрапив на сторінки якогось дешевого роману, — мовив наш відвідувач. — Навіщо, в біса, комусь ходити за мною назирці?

— Потім поговоримо й про це. А зараз подумайте: невже вам більш нема про що розповісти?

— Це залежить від того, про що ви хотіли б дізнатися.

— Про все, що виходить за межі вашого звичного життя.

Сер Генрі всміхнувся:

— Я мало знайомий із британським життям, бо майже всі свої літа провів у Штатах і в Канаді. Та коли в людини зникає черевик, це навряд чи вважається у вас буденною річчю.

— Ви загубили черевик?

— Любий мій сер, — вигукнув доктор Мортімер, — його просто кудись засунули! Черевик знайдеться, коли ви повернетесь до готелю. Чи варто турбувати містера Холмса через отакі дурниці?

— Але ж він питає, чи не траплялося зі мною чогось особливого.

— Саме так, — пояснив Холмс, — мене цікавить буквально все, навіть найдрібніша подія. То ви кажете, що загубили черевик?

— Так, але його, може, й справді кудись засунули. Увечері я виставив черевики за двері, щоб їх почистили, а вранці там був лише один із них. Коридорний так нічого й не сказав мені до ладу. Найгірше, що я тільки напередодні купив цю пару на Стренді й навіть не встиг як слід розносити її.

— То навіщо ж ви виставили чистити нові черевики?

— Вони були світло-коричневі й зовсім не блищали. Через те я виставив їх начистити.

— То виходить, що ви приїхали до Лондона й одразу вирушили купувати черевики?

— Я просто пішов оглянути тутешні крамниці. Зі мною був доктор Мортімер. Якщо вже мені судилося стати англійським сквайром, то і вдягатись маю відповідно, а я не дуже приглядався до одежі у Штатах. Серед інших речей я купив і ці коричневі черевики — шість доларів за пару! — а їх украли до того, як я встиг їх узути.

— Ця крадіжка видається занадто безглуздою, — мовив Шерлок Холмс. — Правду кажучи, я згоден з доктором Мортімером, що черевик ваш скоро знайдеться.

— А тепер, джентльмени,