Читати книгу - "Звіробій"

— Саме так, мій брат не помилився! Він не може бути білим! Він гідний стати великим вождем серед гуронів!

— Смію сказати, ти б мав рацію, аби він міг це зробити… А тепер, гуроне, вислухай хоч раз у житті кілька слів правди з уст простої людини. Я народився християнином, я народився серед людей, яких навчали їхні батьки і які заповідатимуть своїм дітям, доки й життя існує, ніколи не чинити злочинства. Хитрощі на війні цілком законні. Але хитрість, обман і зрада серед друзів створені тільки для дияволів. Я знаю, знайдеться чимало білих людей, здатних дати вам, індіянам, хибне уявлення про наш народ, але ті люди зрадили свою кров, свою натуру, то все здебільша відступники або ж просто мерзотники. Жоден справжній білий не зміг би вчинити за твоїм бажанням і, коли говорити по щирості, то й жоден справжній делавар. З мінгами, можливо, справа стоїть інакше.

Гурон вислухав цю одповідь з явним незадоволенням. Але він ще не відмовився від свого задуму й був надто лукавий, щоб втратити останній шанс на успіх, передчасно виказавши свою досаду. Силувано усміхаючись, він, здавалося, слухав дуже уважно, а потім усе почуте довгенько обмірковував.

— Хіба Яструбине Око любить Хохулю? — раптом запитав він. — Чи, може, він любить його дочок?

— Ні те, ні інше, мінгу. Старий Том не та людина, що може заслужити мою любов. Що ж до дочок, то вони справді вельми гарненькі й можуть сподобатись першому-ліпшому юнакові. Але є причина, що заважає міцно покохати і першу, і другу. Гетті — добра душа, тільки природа наклала на розум бідолахи важку руку.

— А Дика Троянда?! — вигукнув гурон, бо слава про вроду Джудіт поширилась серед індіянів, які блукали по незайманих лісах, так само, як і серед білих колоністів. — Хіба Дика Троянда не досить запашна, щоб бути пришпиленою до грудей мого брата?

Звіробій був чоловік шляхетний і не бажав бодай якимось натяком зашкодити добрій славі беззахисної дівчини. Тому він, щоб не казати неправди, визнав за краще мовчати. Гурон не зрозумів цього мовчання й подумав, що причина стриманості мисливця — нещасливе кохання. Але сподіваючись облестити чи підкупити бранця і в такий спосіб загарбати скарби, якими його уява наповнила «замок», він наступав далі.

— Яструбине Око говорить як друг, — сказав індіянин. — Він знає, що Розчахнутий Дуб не кидає слів на вітер. Вони вже якось торгували, а торгівля розкриває душу. Мій друг прийшов сюди на мотузочку, за який смикала дівчина, а дівчина здатна повести за собою навіть найхоробрішого воїна.

— Цього разу, гуроне, ти трохи ближче до істини, ніж на початку нашої розмови. Це правда. Але жоден кінець цього мотузка не прив'язаний до мого серця, і Дика Троянда не тримає другого кінця.

— Дивно! Виходить, мій брат любить головою, а не серцем? Невже Слабкий Розум може за собою вести такого могутнього воїна?

—І знову ж таки скажу: частково ти вгадав, а частково ні. Мотузочок, про який ти торочиш, прив'язано до серця великого делавара, себто одного з членів роду могіканів, які живуть серед делаварів після винищення їхнього власного племені, нащадка сім'ї Ункасів. Його ім'я Чингачгук, або Великий Змій. Саме він і прийшов сюди, притягнутий мотузочком, а я подався слідом за ним, тоб пак, прибув трохи раніше, бо я перший примандрував на озеро. І завела мене сюди тільки дружба. Та це достатня сила для кожного, хто не скупиться на свої почуття і хоче жити хоч трохи й для своїх ближніх, а не лише для себе.

— Але ж мотузочок має два кінці: один було прив'язано до серця могіканина, а другий?

— А другий півгодини тому був тут, біля оцього багаття. Уа-та-Уа тримає його в своїй руці, якщо не в своєму серці.

— Я розумію, на що ти натякаєш, мій брате, — поважно сказав індіянин, вперше як слід зрозумівши справжню суть вечірньої пригоди. — Великий Змій виявився сильнішим: він смикнув дужче, й Уа-та-Уа змушена була покинути нас.

— Не певен, що йому довелося так ото смикати, — відповів мисливець, засміявшись своїм безгучним сміхом так весело й щиро, ніби він і не був оце в полоні й ніби йому не загрожували тортури та смерть. — Не певен, що йому довелося дуже вже смикати, їй-право, ні! Поможи тобі боже, гуроне! Змій кохає дівчину, а дівчина кохає його, й усі ваші гуронські хитрощі безсилі втримати в розлуці два молодих серця, коли таке глибоке почуття штовхає їх одне до одного.

—І Яструбине Око та Чингачгук прийшли в наш табір лише ради цього?

— Твоє запитання — це й відповідь на нього, мінгу! Так, аби запитання вміло говорити, воно б само тобі відповіло, повністю задовольнивши твою цікавість. Для чого ще ми мали б приходити? І знову ж таки це не зовсім точно: ми не заходили до вас у табір, а зупинилися отам, біля сосни, яку ти можеш бачити по той бік пагорка. Там ми стояли й стежили, що у вас діється. Коли ми приготувались, Змій подав сигнал, і далі все йшло, як по маслу, аж поки отой мурмило гасонув мені на спину. Звичайно, ми прийшли тільки ради цього, не маючи жодного іншого діла, й одержали те, по що приходили. Безглуздо було б одбріхуватись. Уа-та-Уа пішла за тим, хто ось-ось стане її чоловіком, і хоч би що тепер чекало на мене, це вже вирішено.

— Який знак сповістив дівчину, що її коханий близько? — спитав старий гурон з більшою цікавістю, ніж виявляв її досі.

Звіробій засміявся знову й, здавалось, так тішив його сьогоднішній подвиг, ніби мисливець і не став його жертвою.

— Ваші вивірки страшенно пустотливі, мінгу! — вигукнув він, сміючись. — Так, вони справді аж надто пустотливі! Коли вивірки інших народів давно собі поховалися в дуплах і сплять, ваші скачуть по деревах, цокотять і співають, так що навіть делаварська дівчина здатна зрозуміти їхню музику. Існують чотириногі вивірки й двоногі вивірки, й чого тільки не буває, коли міцний мотузочок зв'язує два юних серця! Одне другому завжди підкаже, коли треба смикнути дужче.

Видно, гурон був дуже лихий, хоч і спромігся взяти себе в руки й не вибухнув гнівом. Скоро він залишив бранця і, підійшовши до гурту воїнів, переповів їм усе,