Читати книгу - "Книга імен"

— Що це? Я й досі відчуваю вібрацію під ногами, — сказала Йаель.

— Не знаю, тільки щось тут, справді, не так. Про мене, нехай воно все згорить, — відмахнувся Девід. — Треба знайти Стейсі й тікати звідси.

Люди навколо них щось захоплено зажебоніли. Потім пролунали пронизливі дзвінки, один за одним, і відлуння покотилося коридором.

— Здається, час настав, — закричав у захваті якийсь чоловік.

— До зали! — проспівав жіночий голос.

Пролунали й інші вигуки.

— До зали! До перемоги!

Усі посунули втому напрямку, звідки щойно прийшли Девід із Йаеллю, а вони обоє побігли вглиб тунелю.

Девідове серце розривалося не стільки від напруження, скільки від страху. Час спливав, а він навіть не уявляв, де шукати Стейсі в цьому безмежному пеклі. Та оскільки всі зараз збираються до зали, може, вони із Йаеллю зможуть обшукати більш віддалені куточки бункера, не переймаючись, що їх вистежать.

Не встиг він про це подумати, як побачив чотирьох Темних янголів із пістолетами напоготові, що мчали до них.

Девід і Йаель застигли на місці. Однак, на їхній безмежний подив, ті пробігли повз них. Окрім одного.

— Ви не бачили дівчинку-підлітка з білявим волоссям у сірій футболці? — запитав він.

Стейсі. Девід помотав головою, у роті так пересохло, що він не міг і слова вимовити, навіть якщо б схотів.

Темний янгол указав напрямок.

— Прямуйте до зали, ми мусимо очистити коридори для пошуків. Якщо побачите її — хапайте й тягніть у зону реєстрації. Вона — остання з потаємних.

— Та що ви! Усе зробимо, будьте певні. — Йаель дивилася на нього спантеличено, просто втілення слухняності.

— Як вона втекла? — ледь видушив із себе Девід.

— Самі хотіли б знати. — Темний янгол зиркнув на нього й раптом підійшов ближче. — А куди це ви двоє йдете?

Девід простягнув ключ від свого номера.

— Забув дещо в себе в кімнаті.

— Облиште, — наказав Темний янгол. — Нам треба очистити всі приміщення.

«Щоб ти здох», — подумав Девід. Утім, вони із Йаеллю покірно повернули, удаючи, що вертаються. Та лише Темний янгол зник з очей, він ухопив Йаель за руку.

— Побігли, нам треба вниз.

І вони стрімголов понеслися до задніх сходів, прагнучи одного: щоб більше ніхто їх не зупинив.

Коридор закінчився, вони зупинились і в розпачі побачили перед собою шість вузьких коридорів, позначених літерами від А до F.

— Призначені нам кімнати десь тут. Мабуть, це зона відпочинку. — Йаель важко дихала.

У Девіда обірвалося серце. Приміщення було значно більшим, ніж він вважав. Кожний коридор видавався безкінечним, там були десятки дверей. А якщо Стейсі ховається за однією з них?

Він почав гарячково обмірковувати ситуацію. Інтуїція підказувала йти вниз.

— Перевірмо спершу внизу, а потім поступово йтимемо вгору.

Він уже нісся до задніх сходів.

Дзеленчання припинилося, — раптом він усвідомив це, перестрибуючи через дві сходинки.

На нижньому ярусі майже нікого не залишилося, крім кількох Темних янголів, котрі обшукували кімнати в літерних коридорах, що віддзеркалювали горішні.

— Сюди, — сказала Йаель і кинулася до поярусної схеми розташування приміщень, намальованої на кам'яній стіні за сходами. — Це допоможе виграти трохи часу.

Девід гарячково розглядав схему.

— Дивись: отой балкон, що ми бачили. Він веде до Кабінету ситуацій.

— Прямо військовий штаб, — пробурмотіла Йаель. — Високо над ареною, і доступитися туди неможливо.

Вона нервово озирнулася: Темні янголи методично рухались далі, обшукуючи коридор D.

— Вірогідно, там і зібралась уся верхівка, — припустив Девід. — Може, Кріспін саме там тримає Стейсі.

«Ідеальне місце для страти», — подумав він, але хутко відігнав цей образ з уяви.

— Вона може й зараз бути десь тут унизу, — заперечила Йаель. — Далі по коридору є пункт збирання сміття, і вентиляторна, і... а це що? — Вона вказала на овальне приміщення на схемі за задніми сходами, означене як ЗАКРИТА ЗОНА. — Закрита зона? Ти не вважаєш...

Девід стиснув зуби.

— Є лише один спосіб дізнатися.

Вони рушили до приміщення, що ховалося за сходами. Дійшовши до напису «ЗАКРИТА ЗОНА», вони побачили тільки підземний колодязь, огороджений поручнями безпеки.

— Ну, тут глухий кут, — Девід зазирнув у запаморочливу безодню, потім пригладив рукою волосся. Ребра боліли страшенно. Але він намагався забути про біль.

— Ось сміттєзбірник. Йаель вказала на присадисту металеву цистерну в присмерках вестибюля.

— Зараз перевірю, що там, — похмуро промовив Девід.

Двері, як він і очікував, були замкнені. Він узявся за вбудовану драбину й почав підніматися, а