Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Принесли фаланг і скорпіонів. Ак-Памик поклала їх у шість мішків і сказала братові:

– Даси по мішку кожній невістці.

А сьомий мішок вона набила кишмишем з горохом, передала його Байрамові і сказала:

– А це віддаси своїй дружині.

Байрам повернувся додому і усім дружинам братів дав по мішку.

– Зовиця прислала нам подарунки! – закричали жінки і засунули руки в мішки. Тут скорпіони з фалангами і впилися їм у руки.

– Ой-ой-ой! – зчинився крик.

А Байрам покликав братів і сказав:

– Я знайшов Ак-Памик. Вона стала дружиною такого-то падишаха.

Слідом за братом приїхала й Ак-Памик. Вона розповіла про все, що з нею трапилося, і семеро братів, порадившись, прогнали своїх злих дружин. Залишилася тільки дружина Байрама, яку Ак-Памик любила до самої своєї смерті.

Закаспійська область. Весілля текінців

Велетень-людожер, персонаж огузького епосу «Книга мого діда Коркута». Депе-геза (Депегеза), якому щоденно приводили на заклання двох огузів, осліплює й убиває в печері богатир Бісат.

У міфології гагаузів відомий Тепегез (Депегез, гагаузьке «тім'я-око») – демон в образі одноокого велетня (дева), ворожий до людей. У міфології тюркомовних народів широко розповсюджена оповідь про одноокого велетня, який заганяє героя в печеру, своє лігво, і збирається з'їсти його, але герой осліплює велетня, встромивши йому в око вістря, і, накинувши на себе овечу шкуру, вибирається з печери.

Сюжет про осліплення одноокого велетня широко відомий у всесвітньому фольклорі.

Одноокий велетень називається у туркменів «еке-гоз», «еке (бір) гозлф дов» або «тене гоз» (у казахів – «біз козді деу», «желзиз коз»; у киргизів – «жалгиз козді доо»). Героєм пригод виступає мисливець, часто богатир, відомий своєю хоробрістю (Буран-батир, Утим-батир, Джаке-батир, Батир-хан, Караман та ін.), інколи реальна особа недавнього минулого, якому місцева легенда приписує цей казковий подвиг. Так, академік Л. С. Берг розмовляв у 1900 р. з сином Утим-батира, який підтвердив йому, що переказана йому історія є дійсною подією, яка «сталася саме з його батьком».

У мусульманській міфології духи, часто злі. В Аравії відомі ще в доісламську епоху як неперсоніфіковані божества, яких мекканці вважали зрідні Аллаху і ставили поруч із ним. Джинам приносили жертву, до них зверталися за допомогою. За мусульманською традицією, джини створені Аллахом з бездимного вогню і є повітряними чи вогняними тілами; наділені розумом. Вони можуть бути будь-якої форми і виконувати будь-які накази. Джини пов'язані з Іблісом,[79] деякі з них увірували в Мухаммада.[80] Мусульманська традиція розрізняє три класи джинів: гул, іфріт,[81] сілат.[82]

Джинам присвячено багато творів мусульманських богословів. Підкорення джина волі людини – одна з проблем, якою займалися окультні науки мусульманського середньовіччя. Оповіді про джинів – постійна приналежність фольклору народів, що сповідують іслам; джини діють у народних переказах і віруваннях, виступаючи як пережиточні форми домусульманських міфологічних уявлень.