Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 89
Перейти на сторінку:
став схожий на набряклу саламандру…

Станіслав потроху втрачає свою велетенську силу, і я змушена допомагати йому прибирати тротуар перед будинком. Я розсікаю сніг важким шкреблом, а Станіслав, зіпершись на стіну, дивиться, мов старий засмучений сенбернар. Потім десь із годину ми відігріваємося біля батареї, чекаючи на гарячу ванну — після зняття ТСЗ стало легше, усі квартири нормально опалюються, як, до речі, й фотолабораторія в підвалі.


Березень розпочався сонячними днями, заводські труби курять, усе потроху нормалізується, мікрорайон виповнився дорослими і дітлахами. Мені страшенно сумно за нашими малими, вони ще в бабусі на Шумаві, але побачити свого нікчемного татуся для них було б нестерпно. Мене діти теж жахаються, наче примари. Мені так кортить погладити котресь по голівці, та їхні батьки мене б, очевидно, вбили. Сідаю в автобус я тепер лише на околиці, де мене ніхто не знає.

У четвер увечері несподівано з’явилися Польда з Рітою, однак ми марно сподівалися, що в нас знову будуть ром, пиво й картопля. Вони принесли тільки валізу із зіпсованими замками, куди Ріта запхала свої речі, а Польда перев’язав мотузкою.

— Куди це ви? — запитав Тібор.

— Ріта тепер житиме в мене, як законна дружина, — гордо пояснив Польда Штрунц.

— А в костьолі ви вже повінчались? — насміхалася з них Мія. — Де ж ваші обручки?

— Від завтра я починаю працювати в кав’ярні «Савой», а обручки в нас будуть з масивного золота 583 проби, такі тобі й не снилися, перекупко нещасна, — відрубала їй Ріта, а Тіборові й Тіні сказала: — Дякую вам за гостину. Я ніколи не забуваю добра. Але до «Савою» не ходіть, бо зараз туди впускають лише білих.

— І ми дамо цим двом так спокійно піти? Дезертирувати, втекти, зрадити компанію?! — репетував Арсен Кралік.

— Заткнися, блазню! — крикнула Ріта. — Тепер уже все змінилось, гнідаків просто винищують. Розійдіться краще добром, бо матимете неприємності.

— Я прощаюся з вами по-доброму, бо саме тут познайомився з Рітою, — сказав розчулено Польда Штрунц. — Якщо можу вам щось порадити, то це єдине — займіться негайно АТ. Виняткова штука, ми з Рітою завдяки їй абсолютно щасливі. — Він підняв перев’язану валізу й повів Ріту до виходу.

— Хотілося б бачити, як двоє таких недоумків пірнають у «глибини власного єства»! — пирснув Арсен. — Скоро вже цей АТ рекомендуватимуть для відгодівлі поросят… Правду я кажу, Тіборе?

— Відчепись ти од мене! — гримнув Тібор, якому вже все остогидло, й, схопивши Мію за плече, повів до ванної.

Польда виніс валізу на сходи, Ріта тим часом перекинулася словом з Леоною й Тіною в передпокої.

— Дівчатка, у цьому звіринці на вас нічого доброго не чекає. На вашому місці, я негайно привезла б додому дітей і розпочала нормальне життя. Тіно, вижени цей набрід і привези малого Томашека.

— Мені б дуже хотілося… — зітхнула Тіна.

— Ви з Польдою справді займаєтесь АТ? — не повірила Леона.

— Так, Польду навчили цього на фабриці, він надзвичайно захопився, тож і я була змушена… Власне, в мене не виходить, я нічого не відчуваю, — зізналася Ріта, — але коли це приносить радість моєму Польді… то я просто заплющую очі й вдаю, ніби почуваюся казково. А мені з ним справді добре, він єдиний чоловік, що досі не бив мене, до того ж привів до себе додому й збирається зі мною нормально жити! — розквітла Ріта й побігла здоганяти свого нареченого.

У кімнаті на брудному килимі сиділи Арсен зі Станіславом. Тримаючи між ногами відра з теплою водою, вони методично набирали її бляшаними кухлями й уливали в себе. З ванної долинало плескання по мокрому тілі — це розважалися Тібор з Мією.


Хто тільки не намагався допомогти останній на всю лікарню рудій медсестрі, Леоні Бімоньовій. Коли вона сьогодні вранці зайшла до ординаторської, на неї вже чекали, крім своїх лікарів, ще п’ятеро, а також лежала непочата пака брошурок АТ.

— Невже це так важко, сестро Бімоньова, встановити контроль над власними емоціями? — стоячи в дверях, гримнув гладкий невропатолог. — Розслабтеся, зосередьтесь і сприймайте все як гру! Викликайте в собі зорові та смакові образи, скажімо, лимон, тільки-но ви його розрізали й відчуваєте, який він соковитий і кислий.

— Або ж уявіть грудочку цукру: квадратну, жорстку й солодку, — перебив його психіатр, якому, в свою чергу, не дав доказати атлетичного вигляду ортопед:

— Краще спробуйте поєднати зоровий образ із відчуттям! Скажімо, думайте про ялинку, яка вона холодна й колюча — це у вас піде легко, побачите! І відразу ж уявіть клаптик вати… білесенький і м’якесенький…

— Набагато більше вам допоможе уявлення про те, начебто ви повільно опускаєтесь у м’які перини, — запропонувала гарна молода лікарка-рентгенолог Зузана, а худий офтальмолог додав:

— Ви гойдаєтесь у човні, який вільно пливе річкою…

— Тож бачите, Леоно, ще не пізно, — зітхнув завідувач відділення, коли йому, нарешті, пощастило виставити за двері ординаторської своїх гомінких колег. — Цього тижня через вас мене двічі викликали до головного…

— Протягом вихідних я дам собі лад і в понеділок уранці прийду сліпучо-білою! — пообіцяла Леона засмученому шефові, який на прощання вручив їй уже шосту цього тижня брошуру АТ.

— Пані Леонко, ви завжди така ласкава до мене, в мене щось є для вас, — прощебетала на сходах старенька прибиральниця, тицяючи Леоні ще одну білу книжечку. — Це вам якнайкраще допоможе!

— Послухайте, якби ви тільки хотіли розім’ятись… Там унизу в мене абсолютний спокій, — запропонував згодом свою допомогу й санітар нашої трупарні.

Усі вони принаймні мають якесь відношення до медицини, та коли мене починають лікувати вже й мої хворі… Перед входом до кожної палати я кам’янію від думки про це. В 22-й палаті лежать чотири пацієнтки, три з них уже приготували білі брошури.

— Ви така інтелігентна, сестро Леоно, — агітує

1 ... 83 84 85 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"