Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

222
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 89
Перейти на сторінку:
мене перша. — Вам нічого не варто перевтілитись у сніжинку. Це надзвичайно заспокоює. Або в звичайнісіньку хмарку.

— Почуватися хмарою взимку не так то й приємно, — заперечує друга. — Послухайте, я лежу тут уже шостий тиждень з розрізаним животом, але в мене від занять АТ фантастичне самопочуття. Сідайте до мене на ліжко, заплющуйте очі й пробуйте разом зі мною! — Вона відкриває білу книжечку й починає читати: — Морський пляж… Спека… Ви в купальнику солодко потягаєтеся на піску. Бачите морські хвилі, що набігають на берег, бачите голови плавців. Роздивляєтеся навколо. Діти граються червоним м’ячем. Хтось гойдається в човні. Під лагідним сонячним промінням сплять закохані… Сонце вже вас нагріло, навіть починає пекти. Ви змушені перевертатися з боку на бік, хочете поплавати. Входите у воду. Вона холодна… Ви відчуваєте це? Казкове відчуття, правда? Уявіть собі, я зроду не була на морі!

— Але це вже буде переохолодження, якщо сестра Леона після спеки полізе в холодну воду, — зайшла в розмову третя пацієнтка. — Логічніше посилювати відчуття тепла, дійшовши до апофеозу: «Я грію й свічуся, перетворюючись на сонце… Я — сонце…»

— Облиште її, — зупиняє всіх четверта пацієнтка, важкохвора вісімдесятирічна бабуся. Всі щодня чекають на її смерть. Вона вимовляє слова дуже повільно, над силу. — Сестричка Леона… що піклується про нас… І є нашим сонечком. Ти, Леонко… повинна це знати про себе… Навіть коли приносиш нам таблетки чи ставиш термометр… чи витираєш лоба… ти зігріваєш людей і світиш їм… бо даєш їм щось. А коли щось даєш людям… не можеш бути звіром… Ось воно як. — Стара заплющує очі.

Розчулена, я полишаю 22 палату й, зібравши останні сили, заходжу в сусідні двері. АТ перевернув лікарню шкереберть: пацієнти перетворилися на лікарів, а я — на їхню пацієнтку. В ординаторській на мене чатують нові зцілителі, цього разу четверо гладких отолярингологів.

— Мені не дається АТ, не виходить і край! — скаржилася Леона вдома Тіні; жінки сиділи на кухні й намагалися читати брошурку про АТ, а Станіслав лежав у спальні. — Однак я переконую себе: коли цього міг навчитися Польда Штрунц…

— Мені воно теж не дається, я краще сяду на дієту, — зітхнула Тіна. — Хоча я й так не пам’ятаю, коли востаннє добре наїлась. Але я люблю Тібора й хочу разом з ним перемогти себе. Думаю, цього достатньо?.. Чи ні?

— Цілком. Якщо наші чоловіки кохають нас, то побілішають разом з нами, завдяки нам і нашим дітям, а коли ні — то нехай забираються геть! Отже, в п’ятницю?

— Домовились. Я принесу вина й мотузку для білизни.

— Захопи два клубки, бо вони страшенно пручатимуться. Я принесу снодійне. Ключ від фотолабораторії вже в мене.


Повернувшись у п’ятницю з роботи, Леона й Тіна заявили своїм чоловікам: ватагу виявлено й сюди щохвилини можуть удертись інспектори ТСЗ. Після короткої наради було вирішено перебратися до Бімонів.

Вдома Леона налила Тіборові й Станіславу приготовлене для них червоне вино, після чого обидва чоловіки дуже швидко поснули…

Жінки відтягли їхні безвладні тіла в спальню й міцно поприв’язували до ліжок.

Потім перейшли до квартири Трнків, чекаючи на появу рештки банди — Арсена Краліка й Мії Робової. Налякавши їх можливим контролем, Леона й Тіна, нібито за наказом Тібора, відвели їх до фотолабораторії й замкнули там, а самі повернулися до Бімонів. Обидва чоловіки спали.

— Мені страшно, — прошепотіла Тіна.

— Мені теж. Але тепер вороття немає. — Леона взяла білу книжечку й заплющила очі. — Спробуймо ще раз? — запропонувала вона, коли в кімнаті стемніло.

— Я ввесь час думаю про Тібора. Й про всіх нас. — Тіна дивилась у вікно на сусідній будинок. — Усе вже стало на свої місця. Матері купають дітей, батьки роблять з дітьми уроки, а взавтра всі разом підуть на прогулянку. Мені не треба нічого уявляти, Леоно. Йдеться лише про те, щоб ми жили як люди… А для цього не потрібні жодні брошурки.

— Сподіваюсь, у цьому пересвідчаться й ті двоє, — зітхнула Леона. — Чи не поспати нам трохи?

— Я не засну.


Це почалося пізньої ночі. Чоловіки оклигали від наркозу, почали борсатись у путах і горлати. Ми були змушені позатикати їм роти рушниками.

— А коли нагодуємо? — спитала я.

— Не раніше, як ополудні, — відповіла Леона.

— Може, дати їм хоч попити… Ти ж знаєш, як цей звір мучить людину, коли не дістане хоч трохи води.

— Сядь у сусідній кімнаті й не хвилюйся. Людина може витримати без води тиждень, без їжі — тридцять днів, а ці двоє мають на собі не один зайвий кілограм БЗУ.

Ми просиділи у вітальні до ранку. Леона марно намагалася опанувати АТ, та зрештою відкинула брошуру.

— Їм самим доведеться нам допомогти.

Ми дали слово підійти до них тільки вдень, але щохвилини то Леона, то я підводились і заглядали до спальні. Тібора била пропасниця. Станіслав мовчки напружував м’язи, намагаючись вирватися з пут. Єдине, що ми могли для них зробити, — це обтирати спітнілі обличчя.

Леона трималася краще, без неї я б ніколи не впоралась…

Час збігав. Ми говіли разом з нашими чоловіками й стали майже білими. В суботу зварили манної каші, щоб нагодувати своїх пацієнтів. Коли я вийняла з Тіборового рота кляп, він укусив мене.

— Ет, так не піде! — розлютилася Леона й принесла довгу металеву лінійку. — Негайно їжте кашу, бо заробите! Я не вагатимусь!

Чоловіки проковтнули по дві-три ложки каші й почали скиглити, а потім ревіти. Ми були змушені знову позатикати їм роти.

Криза настала в суботу. Обох чоловіків судомило, пута повпивалися в тіло, постелі були заюшені кров’ю. Леона була змушена вийняти кляпи обценьками, бо чоловіки зовсім собою не володіли. Нам

1 ... 84 85 86 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"