Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Потім прислухався до розмови, чи, точніше, сварки між купцем та його дружиною.

— Але ж, Ель…

— Ніякої Ель, ніякої Ель, — жінка говорила високим, писклявим голосом. На межі паніки. Будь-яка спроба звернутися до її розсудливості була приречена на невдачу.

— А якщо хтось побачить його обличчя?! Якщо побачить його? А діти? Вони такі цікаві. Якщо Ераф прокрадеться й побачить його обличчя?!

Аерін глянув у бік резиденції, де вже зник його син. Зітхнув.

— Ераф розсудливий хлопець. Крім того, Йатех отримає окрему кімнату. Справді, немає причин непокоїтися. Іссар не відкриває свого обличчя випадково.

— Так. Лише якщо збирається когось убити.

— Не зовсім так. Я бачив, як він убивав — при цьому він не відкривав обличчя.

Схоже, це був не найкращий аргумент.

— Ба… бачив, як він убивав?! І привіз його до нашого дому?!

— Я ж казав тобі: на нас напали бандити. Я справді був вдячний долі, що Йатех приєднався до каравану.

Якусь мить вона мовчала.

— Як… як ви зустрілися?

— Сейраен, вождь племені, запропонував мені його послуги.

— Послуги?

— Це воїн. А часи стають неспокійні. Нам у домі придався б якийсь охоронець. Самої його присутності вистачить, аби відігнати більшість непроханих гостей. У князя кеа-Ветонра їх аж шестеро.

— А ще кажуть, що князь тримає молодого уравира та приручену маресфу. Але це не означає, що й ти повинен так робити.

— Ох, Ель, зрозумій, я виказав Сейраену послугу. Багато молодих іссарів спускається з гір, щоби познайомитися із життям людей рівнин. А я торгую з його племенем уже багато років. Ми всі на цьому виграємо.

Вона похитала головою.

— Ні. Не погоджуюся. Він повинен піти. Нехай знайомиться із життям деінде. Або він зникне, або я повертаюся до міста. З дітьми.

— Тоді здавалося, що тобі доведеться піти.

— Так. Цей аргумент: або це, або я йду — старіший за світ.

— У вас також?

— О так, — він усміхнувся в темряву. — Ти б послухала, як це говорить моя тітка.

— Я була впевнена, що більше тебе не побачу.

— Та-а-ак, — зітхнув він. — Я також подумував, як саме повертатимуся в гори. Це неблизький шлях для пішого.

Вона притулилася міцніше.

— А потім був напад. Знаєш, наче з розповідей няні.

— Що?

— Усе. Коли вже здається, що ситуація безнадійна, Ейфра так сплітає долі героїв, що все закінчується щасливо.

— Я б не примішував Володарку Долі до цього, — вимовив він напівжартівливо. — І не називав би напад півсотні бандитів щасливим завершенням.

— Не будь таким суворим, — вона вкусила його за плече.

— Ах же ж ти!

Він перекотився так, щоб вона опинилася під ним.

— Ну-у, — промуркотіла вона. — А мені вже здалося, що ти маєш намір патякати всю ніч.

* * *

Віяв легенький вітерець із півдня. Місяць у повні кидав на подвір’я сріблясте світло. Тіні лежали плямами там, куди не сягало нічне сяйво. Було тихо. Коней випрягли, доглянули й відвели у стайню. Возів не розвантажували: за два дні їх все одно чекав довгий шлях до міста. Тепер вони стояли поблизу стайні, у два ряди. Майже всі мешканці спали, лише біля брами сонним кроком ходило двоє вартових, озброєних мечами та списами.

Аерін-кер-Ноель стояв на терасі й дивився в небо. Нарешті важко зітхнув, глянув на воїна поруч. На мить йому здалося, що під сплетеннями матерії він помічає блиск ока.

— Прикро мені, Йатеху. Вона не дасть себе переконати.

— Знаю. Інакше ти не будив би мене посеред ночі.

— Гадаю, ти повинен поїхати на світанку. Дам тобі доброго коня. Скажи старому, що оскільки я порушив умову, він може залишити гроші.

Темна постать схилила голову.

— Скажу. Але думаю, він поверне гроші за найближчої можливості.

— Мені теж так здається. Почуваюся… ох… Якось дурнувато вийшло, що я витягнув тебе з афрааґри даремно.

Він майже міг собі уявити усмішку іссара.

— Аж ніяк не даремно. Я побачив рівнину, а ще була красива, добра битва. Ну й до того ж я переконався: те, що повторював мій дядько, істинна правда.

— А що він говорив?

— Що світом правлять жінки.

Купець із розумінням усміхнувся.

— Її батька та брата було вбито чверть століття тому у війні з іссарам. Поверталися додому возами, коли їх оточила група войовників із гір. Начебто хтось мав відкрите обличчя. Убили всіх дорослих. Тільки її залишили. Коні самі повернулися додому, — він глянув туди, де мали бути очі войовника. — Уявляєш собі? П’ятирічна дитина, яка сидить поруч із мертвим батьком та братом у возі, який тягнуть нерозумні тварини. Залита кров’ю найближчих людей. Надто перелякана, щоб плакати. Тільки сьогодні розповіла мені про це. Я знав, що вона втратила батька в тій війні, але не знав, що таким чином. Ніколи б не запросив тебе додому, якби…

Його перервав лагідний голос.

— Не було жодної війни. І ти про це чудово знаєш. Коли вам, меекханцям, вдалося відбити се-кохландійске нашестя, потрібна була якась перемога, щоб підняти мораль в Імперії. Тож ви напали на нас. І до цього часу маєте претензії, що пролилася також і ваша кров. Але коли полки Леопарда та Орла ввійшли в наші гори, перше, що вони зробили — це вирізали до ноги вісім селищ. Убили всіх — чоловіків, жінок, дітей. Усіх.

— Я чув, що ваші жінки самі розбивали дітям голови, а потім кидалися з ножами на солдатів.

Схоже, розмова прямувала в поганому напрямі.

— Ніхто не може побачити обличчя іссарам, поки в ньому пульсує життя. Такий закон. Якщо хтось побачить твоє обличчя, то або він, або ти маєте встати перед Матір’ю до наступного світанку. Такий закон, — войовник на мить замовкнув. — Після того, як ми знищили ваші полки, на рівнини не сходила ніяка армія — просто жменя тих, хто втратив родину у вирізаних селах. Хтось шукав помсти, інші — смерті. Але ніякої війни не було.

— Вони вбивали все, що рухалося.

— Не все. Закон стосується лише тих, кому виповнилося дев’ять років. Молодші діти не можуть вкрасти своїм поглядом наші душі.

— Тож якби Ераф чи Ісанель…

Отут вони ступили на по-справжньому слизьку дорогу. Войовник із запоною стенув плечима.

— Ти знаєш, хто ми такі. Живемо із Законом Гаруді вже дві з половиною тисячі років. Ми трималися його, коли цими землями володіли аральхи, племена ф’ельдир та фенийці й нарешті ви, прибульці зі сходу. Завдяки цьому закону іссарам залишилися тими, ким були до цього часу. Ти ж не думаєш, що ми змінимо його заради тебе?

Аерін поволі кивнув.

— Вважаю, що