Читати книгу - "Серця трьох"

— Боже мій, боже! — Беском сперся головою на руку й скривився, ніби йому страшенно боліли зуби. — Боже мій, боже! — охкав він. — Біржа розвалюється, і з нею разом гине «Темпіко петролеум». Як вони впали! І хто б міг подумати?

Френк сидів у Бескомовому кабінеті і завзято пахкав цигаркою, не помічаючи, що її не запалено.

— Усі тільки продають, просто наввипередки, — зауважив він.

— Ми протримаємось хіба що до завтрашнього ранку, а тоді вас продадуть з аукціону, і мене також, — сказав маклер, глянувши на годинник.

Френк і собі подивився: стрілки показували дванадцяту годину.

— Викидайте на ринок решту «Темпіко петролеум», — втомлено промовив він. — Це дасть нам змогу протриматися до завтра.

— А завтра як? — спитав маклер. — Адже всі продають, навіть найнижчі клерки намагаються швидше спекатися акцій.

Френк знизав плечима.

— Ви знаєте, я вже заставив свій будинок, Дрімворлд і дачу на Адирондакських горах, і то по найвищій ціні.

— Хіба ж у вас немає друзів?

— У такий час? — гірко всміхнувся Френк.

— Саме в такий час, — відказав Беском. — Слухайте, Моргане, я знаю майже весь ваш випуск із коледжу. Ось наприклад, Джонні Пасмор…

— Він також застряг у цьому по вуха. Коли я впаду, впаде й він. А Дейву Доналдсонові доведеться жити на якісь сто шістдесят доларів на місяць. А Кріс Вестгауз муситиме найматися на кінофабрику. Він завжди кохався в театрі, і я чув, що в нього ідеальне обличчя для екрану.

— Є ще Чарлі Тіпері, — нагадав Беском, хоч видно було, що сам він не покладав на нього жодної надії.

— Авжеж, — безнадійно погодився Френк. — Та, на лихо, його батько ще живий.

— Старий пес за все своє життя не ризикнув ані доларом, — додав Беском. — Зате в нього завжди напохваті кілька мільйонів. Тільки він справді ще не помер.

— Чарлі міг би вмовити його зробити це для мене і вмовив би. Та мені бракує одної речі.

— Забезпечення?

Френк кивнув.

— А спробуйте витягти в старого хоча б один долар без забезпечення!

А проте, сподіваючись застати Чарлі Тіпері в конторі під час перерви на сніданок, Френк послав йому свою візитну картку. З усіх нью-йоркських ювелірних закладів фірма Тіпері була найбільша. І не лише нью-йоркських. Її вважали за найбільшу в цілому світі. В гуртову торгівлю самоцвітами Тіпері-старший уклав більше грошей, ніж гадали навіть ті, хто добре знав його справи.

Сталося так, як і передбачав Френк. Старий цупко тримав у своїх руках віжки, і син покладав малу надію на його допомогу.

— Я знаю батька, — сказав він Френкові. — Звичайно, я спробую його вмовити, але мабуть не зумію. Скінчиться тим, що ми посваримось, і годі. Найгірше, що в нього у руках уся готівка, не кажучи вже про силу-силенну різних цінних паперів. Бачиш, у чім річ. Його батько, коли був ще молодий і вибивався в люди, позичив якось тисячу доларів одному приятелеві. Той грошей не повернув, і дід довіку не зміг забути цього. Не забув цього й мій батько. Досвід зробив їх жорстокими. Батько не позичить і цента під північний полюс, поки йому не принесуть того полюса в заставу і він не знатиме, у скільки його оцінять. А в тебе, сам знаєш, немає жодного забезпечення. Я спробую поговорити з старим сьогодні по обіді. Він тоді буває в найкращому гуморі. Спитаю в нього про мої власні гроші, і тоді побачимо, що можна буде зробити для тебе. О, я знаю, кількасот тисяч тебе не вдовольнять, і я силкуватимусь дістати якомога більше. В кожному разі завтра о дев’ятій рано я буду в тебе…

— Гм, завтра я матиму багато клопоту, — посміхнувся Френк, стискаючи йому руку. — Уже о восьмій мене не буде вдома.

— Тоді я прийду до восьмої, — сказав Чарлі Тіпері і ще раз щиро потис йому руку. — А тим часом щось робитиму. В мене є вже деякі плани…

Того дня перед обідом Френк мав іще одне побачення. Повернувшись до контори свого маклера, він довідався від Бескома, що дзвонив Ріган і казав, ніби має для нього цікаві новини.

— Я зараз поїду до нього, — промовив Френк, хапаючи капелюха, і його обличчя засяяло надією. — Він давній батьків приятель і може врятувати мене.

— Не дуже покладайтеся на нього, — недовірливо похитав головою Беском і на мить спинився вагаючись. — Я говорив із ним перед самим вашим приїздом з Панами. Я був цілком щирий. Я казав йому, що вас немає, що ваші справи в небезпеці, і просто спитав його, чи не міг би він допомогти мені в разі потреби. А він почав викручуватися. Воно, щоправда, кожне крутить, коли в нього просять ласки. Це річ природна. Але мені здалося, наче тут було щось інше… ні, я не скажу, що ворожість, та мене вразило… не знаю вже, як його й сказати… мене найбільше вразила його байдужість і холодність.

— Дурниці! — засміявся Френк. — Він був дуже близький батьків приятель.

— Чи не чули ви часом про історію з акціями «Залізниці Космополітен»? — немов між іншим спитав Беском.

Френк похитав головою.

— Та мене тоді ще й на світі не було, — сказав він. — Мені щось розповідали, але я добре не пригадую. А чого ви раптом згадали про неї?

— Надто довго розповідати. Ви послухайте лише моєї поради: як говоритимете з Ріганом, не показуйте йому всіх своїх карт. Хай він починає перший. І, як уже він запропонує вам свої послуги, то принаймні вийде так, що ви його не просили. Звичайно, може, я й помиляюсь, але обережність вам не зашкодить. Нехай він починає перший.

За півгодини Френк уже сидів у Рігана в кабінеті. Пам’ятаючи Бескомову пораду, він опанував своє хвилювання, хоч йому дуже кортіло щиро у всьому признатися, і говорив байдуже про свої справи й навіть жартував.

— Що, потопаєш? — було перше Ріганове запитання.

— Не дуже. Голова моя ще понад водою, — безжурно відповів Френк. — І ще не скоро я захлинусь.

Ріган відповів не зразу. Він уважно проглянув останні ярди телеграфної стрічки.

— І все ж ти викинув на ринок чимало акцій «Темпіко петролеум».

— Зате їх просто з рук вихоплюють, — промовив Френк, і в нього вперше промайнула думка, що вразила його самого: чи не мав рації Беском зі