Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Більше не усвідомлюючи власного руху, я відкрив для себе нове єднання з природою. Я знайшов нове джерело сили і краси, про існування якого і не мріяв.
Роджер Баншстер про ту мить, коли він встановив світовий рекорд з бігу на одну милю.
Більшість митців, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, займаються здебільшого лише розумовою діяльністю. Ми постійно думаємо про те, що хотіли б зробити, але не можемо. На ранніх етапах відновлення ми знову думаємо — про те, що ми хотіли б зробити, але не робимо. Для того, щоб відновлення було справжнє і невідворотне, необхідно вибратися з полону думок і взятися за роботу. Однак передовсім потрібно зайнятися своїм тілом.
Знову ж таки, для цього необхідно прийняти себе таким чи такою, які ми є. Творчість вимагає дій, і частина цих дій фізичні. Жителі Західного світу, які перейняли східні техніки медитації, інколи потрапляють у пастку: переймаючись лише своєю свідомістю, вони забувають, що про тіло також потрібно піклуватися. Втрачаючи своє «заземлення», ми вже не можемо функціонувати у світі. Фізичні навантаження допомагають боротися з цією дисфункцією, спровокованою надмірним зосередженням на духовності.
Повертаючись до уявлення про себе як про радіо, нам потрібно достатньо енергії, щоб надсилати сильний сигнал. Саме тут стають у пригоді прогулянки пішки. Нам потрібна медитація у русі — вона повертає нас у теперішнє і допомагає перестати бігати замкнутим колом думок. Двадцяти хвилин на день для цього цілком достатньо. Наше завдання — не розтягнути м’язи, а радше розширити свідомість, тому необов’язково робити ціллю саме фізичне навантаження, хоча хороша фізична форма цілком може стати результатом такої вправи.
Потрібно прагнути встановити зв’язок з навколишнім світом, позбавитися нав’язливої замкнутості на собі і самоспоглядання і просто спостерігати. Досить швидко стане зрозуміло, що коли мозок зосереджений на чомусь іншому, крім нас самих, ми і себе можемо розгледіти значно чіткіше і виразніше.
Піклуватися про здоров'я тіла -обов'язок кожного. Без цього неможливо підтримувати силу і ясність розуму.
Будда
Шоста тридцять ранку. Велика блакитна чапля зривається з місця відпочинку у низькій траві й здіймається усе вище над рікою, ритмічно змахуючи своїми величезними крилами. Птаха помічає Дженні, яка бігає внизу. Дженні, яка бігає знизу, помічає птаху. Сила ніг несе її над землею, вона майже невагома. Її душа підіймається вгору до чаплі і джерґотить: «Привіт, доброго ранку, чудовий день, еге ж?». У цю мить, у цьому місці, вони — споріднені душі. Обидві дикі, вільні і щасливі у своєму русі, у русі вітрів, хмар і дерев.
Четверта тридцять по обіді. Шеф Дженні заглядає до її офісу. Нова замовниця дуже примхлива і хоче внести ще декілька поправок у документ. Чи могла б Дженні сьогодні дати цьому лад? «Так», — відповідає вона. Може, тому, що досі ширяє завдяки енергії від її ранкової пробіжки. Та чапля з крилом синювато-сталевого кольору, яке сріблилося на сонці, коли вона виробляла свої віражі...
Дженні не назвала б себе спортсменкою. Вона не бігає марафони, не бере участі у змаганнях. Попри те, що відстані, які вона долає, поступово збільшуються, а її стегна поступово зменшуються, вона не бігає заради підтримання фізичної форми. Вона бігає для душі, а не для тіла. Саме душевна рівновага задає тон її настрою і міняє його з напруженого на розкутий.
«Я бігаю заради того, щоб могти зважено думати про проблеми та рішення, не перебільшуючи їхньої важливості», — говорить Дженні. Коли клієнт не задоволений документом, який підготувала Дженні, вона відривається від землі і ширяє над власним роздратуванням, наче велика блакитна чапля. Це не означає, що їй начхати. Просто тепер у неї є нова точка огляду — з висоти пташиного польоту — на місце її перипетій у Всесвіті.
Єва Бабіц — романіст і... плавчиня. Висока, білява, з розкішними вигинами тіла, які скидаються на заокруглені дорожні розв’язки її рідного Лос-Анджелеса, вона плаває для того, щоб направити потік руху власних незліченних думок у правильне русло. «Плавання, — говорила вона, — це чудовий вид спорту для письменників». Щодня, коли Єва плаває довгим аквамариновим басейном неподалік від дому, її розум пірнає глибоко в себе, минаючи суєту щоденних турбот — який редактор затримує оплату, чому друкар продовжує допускати стільки помилок, — і опускається у тихий зелений став натхнення. Ритмічні повторювальні рухи переміщають розумову діяльність з логічної півкулі мозку у творчу. І саме там вирує натхнення, звільнене від обмежень логіки.
Марта — тесля і велосипедистка на довгі дистанції. Теслярська справа змушує її шукати інноваційні рішення будівничих проблем, справлятися з тонкощами дизайну і знаходити прості відповіді на складні запитання на кшталт: «Як вбудувати робочий простір так, щоб можна було вивільняти підлогу по закінченню роботи?» або «Чи існує якась шафка, яка помістилася б у цьому кутку і не здавалася надмірно сучасною у порівнянні з рештою моїх меблів?». Крутячи педалі дорогою з дому у передмісті до офісу у центрі міста, Марта знаходить відповіді на ці запитання. Наче червоноперий дрізд, який здіймається у повітря і пролітає перед її очима, Марті так само несподівано і рвучко приходить у голову дизайнерське рішення — жалюзійні дверцята. Монотонно і ритмічно крутячи педалями, Марта черпає ідеї з творчої криниці.
«Це час, коли я даю повну волю своїй уяві
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості», після закриття браузера.