Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Час від часу я кидала короткі погляди на чоловіків, що розділилися і тепер поодинці прочісують площу. За кілька хвилин вони знову зібралися і, квапливо щось обговоривши, двоє з них попрямували до центрального монументу. Я судомно вдихнула повітря. А раптом вони йдуть до нас?

Я не могла чути їхні кроки, але щоразу як вони ступали на землю, це синхронно відбивалося в моїх вухах. І кожен цей стукіт наближав мене до істерики, поки в один момент все не зникло. У буквальному розумінні цього слова. Чоловіки, що впевнено йшли в нашому напрямі, просто випарувалися у повітрі. Я навіть заморгала, щоб переконатися, чи не здалося мені. А потім мене осяяло: вони зайшли до петлі. Як і я спочатку, вони вирішили, що ми сховалися в іншому просторі. Тільки зараз я зрозуміла, яка б це була помилка: ми б просто загнали себе в пастку.

– Перестань витріщатися, – прошипіла Лілі, і я поспіхом відвела погляд.

Так, вона має рацію. Нехай ці зайшли в петлю, але щонайменше шестеро чоловіків досі залишалися поряд. Щоб відволіктися від присутності вартових, я вирішила запитати:

– А чому вони так довго нас шукали? Біля Гулівера вони нас майже наздогнали.

– Так, ось тільки коли ми пригнули в портал, вони не знали, куди ми перенаправилися.

– Тоді ці звідки? – ледь помітно кивнула у бік вартових.

– А це вже інші. Є спостерігачі, які стежать за пересуванням аур у потоках порталів. Коли вони бачать, що порталом скористався хтось, хто перебуває у розшуку, вони відправляють сигнал вартовим про вид сфара та місце переміщення. Після цього чергова команда вирушає на пошук та затримання.

Я кивнула на знак розуміння. Поки Лілі пояснювала, як працює магічна поліція, двоє чоловіків вийшли з петлі. Один з них похитав головою, відповідаючи на невисловлене запитання від колег, і на моє здивування вони просто покинули площу. Хоча не просто, а в дуже засмученому настрої. А я нарешті змогла видихнути.