Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Елена вдарила електрошокером нападника, а після цього ще вдарила його декілька разів по голові прес-пап’є, що знайшла на столі при виході на заднє подвір’я. Напевно вона пробила злочинцю череп. Але жалю Елена зараз не відчувала. Можливо, потім почуття провини поглине її. Але зараз - ні.

В цей момент Елена відчувала виключно адреналін, який отруював її кров та викликав тахікардію та головний біль.

Але й це зараз було не важливо.

Елена самостійно втягнула тіло з зовні в середину, що б можна було за ним слідкувати. Вона підбігла до Федеріко і врешті решт викликала з телефону допомогу.

Поки вони на неї чекали, Елена сиділа поруч з Федеріко, слухаючи його заледве помітне і нерівне дихання, та не відводила погляд від тіла чоловіка, тримаючи непорушно наведений на нього пістолет.

Елені було страшно, тому що цей чоловік сказав, що його люди чекають. Отже, якщо він не з’явиться до них вчасно, то можуть прийти в будинок і перевірити все. Вони побачать її, напівживого слідчого і свого непритомного господаря - і все. Вони їх просто вб’ють.

Ще на додачу до цих думок Елена обдумувала його ж слова, коли він говорив про якусь Сандру, яка чекає на них.

Хто така ця Сандра?

Жінка, яка підтримує продаж таких самих жінок, як вона?!

Сам факт того, що Макс займався продажем жінок, і що взагалі цим хтось займався – це було жахливо та обурливо.

До речі ніде, ні в якому досьє чи інформації про діяльність «Червоних буйволів» та «Шляху» не було вказано нічого про продаж людей. Наркоторгівля, вбивства, грабунок - це все було згадано, як би ці організації не намагались приховати дані факти. Але продаж людей як товару...

Той чоловік сказав, що Макс хотів і її так само продати. Виставити на аукціон, отримати найбільшу суму та знову бути лідером двох кримінальних організацій. Тепер Елена сиділа в будинку в оточенні трупів та напівживих людей з зарядженою зброєю в руках та нестримним бажанням, щоб це жахіття нарешті завершилось.

За десять хвилин Елена почула, що хтось під’їхав до будинку. Навколо була тиша, тому якісь сторонні звуки одразу привертали увагу. Тепер можна було лише здогадуватись, хто це прибув: порятунок чи наймані вбивці.

Елена почула шум від кроків напевно десяти чоловік - і зрозуміла, що з одним пістолетом у руці та електрошокером в кишені нічого не зможе зробити. З кожним кроком, з кожним шумом, який спричинювали люди, які зайшли, серце Елени норовило вистрибнути.

Але на щастя, коли пульс досяг максимуму, крізь шум у вухах вона почула:

- Що тут робить швидка та поліція?

- Не знаю. Нас попросила про допомогу поліція Севільї, але живих ми поки що тут не знайшли.

Елена зрозуміла, що це точно не найманці і тому закричала щодуху:

- Ми тут! Допоможіть, будь ласка!

Елені було важливо, щоб їх знайшли якомога швидше. По-перше, треба було надати допомогу Федеріко. Вона сподівалась, що він виживе. Федеріко зробив все, щоб її врятувати. Тепер її черга. Хоча вона допомогла б йому в будь-якому випадку.

По-друге, Елену дуже непокоїв цей чоловік, який так сильно хотів травмувати, а потім знову вивезти її кудись. До якоїсь Сандри.

В кімнату зайшли двоє. Елена навела на них пістолет.

- Хто Ви?

Сказали вони одночасно.

- Ви кажіть, інакше я буду стріляти. І я не жартую.

- Загін спецпризначенців. Нас викликали як допоміжну силу для Федеріко Кортеса.

Вони справді виглядали, як представники спеціальних сил. Бронежилети, каски в руках, рації та різноманітна ручна зброя. Але зараз Елена важко вірила своїм очам. Тому вона досі не опустила зброю.

- Тепер Ви, сеньйоро.

- Елена Рівера, головний прокурор Мадриду.

- Посвідчення?

- Допоможіть йому, будь ласка. Це Федеріко Кортес. В нього важке поранення. А я поки надам вам посвідчення.

- Ми надамо допомогу, але поки що Ви побудете під вартою, до з’ясування деталей.

- Там ще чоловік... Я не впевнена, чи він живий.

- Опустіть зброю і ходімте з нами. Наші люди про все попіклуються.

- Я хочу бути присутньою, коли Федеріко будуть оглядати.

- Нам треба...

- Можете хоч наручники вдягнути на мене, але я маю знати виживе він чи ні.

- Добре.

А потім один з офіцерів крикнув кудись в інше приміщення:

- Запускайте медиків - є живі!