Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Тихо. Спокійно. Комфортно.

Елена вже прокинулась, але очі не відкривала. Їй було добре, її нічого не турбувало. Гул з сотні думок в її голові припинив своє існування.

Вона лежала в своєму ліжку в старій квартирі в Севільї. Елена нарешті могла в неї повернутись. Нічого не заважало їй це зробити. І головне - ніхто.

Федеріко Кортес перебував в лікарні під пильним наглядом лікарів. Альдо Марчена вже другий тиждень працював коронером. Макс Мальйо був мертвий. Всі, хто були в будинку Макса, теж були вбиті. Окрім чоловіка, який напав на Елену. Він був наразі в комі.

Всіх жінок, яких хотіли продати у рабство як товар на аукціоні, було звільнено та зараз вони проходили лікування та обов’язково відвідували терапію. Вони та їхні сім’ї перебували в безпеці.

Сама Елена ходила вже другий тиждень на роботу. І поки що вона виконувала обов’язки Федеріко.

З Альдо вони рідко спілкувались. Чи не було часу, тому що багато треба було зробити, чи просто треба було перепочити.

Один раз вони навіть пообідати разом. Це було дивно, адже після цього їхні відносини стали відчуженими та холодними.

Елена розповіла Альдо все, що з нею сталось в тому покинутому селищі, де, як з’ясувалось пізніше, тримали жінок на продаж. Альдо дуже уважно її слухав, підтримував її після повернення до Севільї. Але все змінилось, як тільки Елена згадала про жінку на ім’я Сандра, до якої її мали відвезти.

Чомусь Альдо сприйняв це якось дивно.

Вони нормально дообідали, але щось змінилось в його погляді. І після цього він уникав Елену. Навіть тоді, коли вона стала виконувати обов’язки Федеріко на час його відсутності.

Одним з планів на сьогодні в Елени було ще раз поговорити з Альдо. Все ж таки вона хотіла з’ясувати, що тоді за обідом вона сказала такого, що він тепер сторонився її.

Коли Елена приїхала у відділок та спустилась в морг, вона не знайшла Альдо Марчена на його робочому місці. Замість нього була практикант з медичного університету.

Елена вирішила дізнатись через неї, де може бути коронер Марчена.

- Вітаю.

- Добрий день.

Дівчина була молодою та сором’язливою. Це місце здавалось не дуже зручним для неї. Вона наче була зайвою тут.

Але зрештою це не було важливим для сеньйори Рівери.

Вона шукала Альдо та відповіді на свої питання.

- Я Елена Рівера.

- Так, я знаю, хто Ви, сеньйоро Рівера. Я Люсі, Люсі Мартінез. Проходжу тут практику під керівництвом сеньйора Марчена.

- А де сам сеньйор Марчена? Можливо Ви знаєте.

Дівчина на секунду розгубилась. Наче намагалась підібрати слова чи просто не знала, що сказати. Елену це заінтригувало.

- Він взяв відгул на декілька днів.

- І скільки його вже немає на роботі?

Елена не підписувала нічого і нікого не відпускала. Через те, що вона по вуха була в юридичній бюрократії залишеній Діасом Кортесу, а потім Кортесом їй, вона могла пропустити, що відбувалось поза межами її кабінету. Але, щоб хтось позачергово міг отримати відпустку чи відгул, треба було отримати її підпис та дозвіл.

- Другий день. Сеньйор Марчена сказав, якщо щось станеться екстрене, то я можу йому зателефонувати.

Це теж здивувало Елену. Тому що вона декілька разів телефонувала Альдо, але їй ніхто не відповів.

- І Ви йому вже телефонували за цей час, Люсі?

- На щастя, в нас не було надскладних випадків, тому – ні.

- А зараз зможете зателефонувати?

- І що я йому скажу?

- Ввімкніть гучномовець. Я буду говорити.