Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Альдо не відповідав на дзвінок. Люсі та Елена телефонували йому неодноразово. Але це не принесло ніяких результатів.

Елена поїхала до Альдо додому. Вона сподівалась знайти його там.

Біля будинку Альдо Елена побачила його автомобіль. І це був знак того, що принаймні є якась вірогідність, що він вдома.

На поверсі, де знаходилась квартира Марчена, було тихо. Елена не визначила для себе, чи було це добре, чи погано.

Вона подзвонила у двірний дзвінок. Через двері Елена почула відлуння мелодії дзвінка. Вона натиснула ще раз на кнопку.

І знову теж саме повторилось.

Елена спробувала, чи відчинені двері, чи ні, смикнувши за ручку. Двері були зачинені.

Елена постукала у двері так сильно і гучно, що напевно і всі сусіди навколо могли це почути. Але їй ніхто не відповів.

Вона вже втрачала надію і терпіння. Елена притисла свого лоба до дверей і закрила очі. Треба було щось придумати. І єдине, що спало на думку, це було викликати аварійну службу з надзвичайних ситуацій. Саме це Елена і зробила.

За десять хвилин приїхали рятувальники. Елена показала їм своє посвідчення, тепер вже нове. І пояснила свій виклик тим, що в квартирі може перебувати її співробітник, який нещодавно переніс складну операцію після травми, і що він не виходить на зв’язок вже деякий час.

Щось вигадувати стороннє їй не хотілось.

Рятувальники впорались за п’ятнадцять хвилин. Весь цей час Елена намагалась додзвонитись до Альдо. Телефон був поза зоною досяжності.

Елену дратував навіть той голос автовідповідача, який казав, щоб зателефонувала пізніше.

Двері відчинили. Елена увійшла в середину. Вона заглядала в кожне приміщення. Але нікого ніде не було.

- Ви хто такі? Я зараз викличу поліцію!

- Ми приїхали на виклик...

- Чому моя квартира відчинена?!

- Я ж кажу, ми приїхали на виклик. Сказали, щоб ми відчинили двері.

- Хто сказав?

- Я.

Елена почула крики біля дверей - і зрозуміла, що нічого не зрозуміла. Це точно був голос Альдо, і достатньо бадьорий.

Вона підійшла до відкритих дверей - і побачила Альдо на власні очі. Він стояв і судячи з усього дійшов сюди своїми ногами.

- Я викликала аварійну службу. Дякую Вам, до речі.

- Ми можемо бути вільні?

- Так, звісно. Дякую ще раз.

Рятувальники пішли. Альдо не відводив погляду від Елени. Вона розвернулась і повернулась всередину квартири.

- Що це було, Елено? Хто поверне мені замок у двері?!

Елена не відповідала йому. Все більш їй здавалось, що вона божеволіє.

- Елено!

Альдо теж зайшов в квартиру. Він зупинився позаду Елени.

Елену трусило від злості, від розпачу. Гнів. Нове почуття для неї, але саме це вона відчувала. Адреналін від страху, що з Альдо щось сталось, тепер наповнював її кров.

- Альдо, ти не відповідав на дзвінки і не зявлявся на роботі декілька днів. Твій телефон поза зоною досяжності. Вдома нікого не було. Я думала, що тобі стало зле. Не так давно ти ще був в лікарні.

- Хвилюйся через Федеріко.

- Сама розберусь, через кого хвилюватись. А ти – бовдур, Альдо!

Альдо мовчав. Елена розвернулась до нього. Їй хотілось його вдарити. Просто вибити з нього усі дурощі. Але фізична сила завжди програшний варіант, якщо це не самозахист. То ж говорячи наступні слова, Елена просто рухалась у напрямку до Альдо, тим самим відтісняючи його подалі від себе.

- Ти чому не вийшов на роботу, нікого не попередивши?

- Я…

- Чому не брав слухавку?

- Елено…

- Що, Альдо? Що? Чому ти змінився в обличчі і в поведінці, коли я розказала тобі про якусь Сандру?

- Ти помітила?

- Звісно. Альдо, це ти працюєш з мертвими, а я – з живими. Це моя робота- помічати навіть мізерні зміни в поведінці людини, що може допомогти в розкритті справи.

Елена замовкла, аби перевести дихання. Ця суперечка виводила її з себе, її баланс похитнувся.

- То ж, що сталось, Альдо?

- Елено…

- І перед тим, як ти почнеш говорити, викарбуй десь собі, що я втомилась від таємниць, інтриг та брехні. Говориш виключно правду.

- Елено, я знаю, хто така Сандра.